Велосипедист и мотоциклист выехали одновременно из одного пункта в одном направлении.скорость мотоциклиста 40 км в час а велосипедиста 12 км в час.через сколько часов расстояние между ними будет 56 км
Нові імена старих вулиц чув, вулицю козицького перейменували на вулицю симона петлюри! ? цю новину жваво обговорювали по рації міські таксисти. утім, насправді, ніякого перейменування не було. просто дехто з вінничан цього хотів би. так само, як і перейменувати решту вулиць, які названі ще в радянські часи іменами, до яких сучасна історія дещо змінила своє ставлення. як розповів заступник міського голови микола гунько, за період незалежності україни вже перейменовано 68 вулиць вінниці. наприклад, вулицю 9 січня — на архітектора артинова. що й казати, артинов набагато ближчий місту, як його перший архітектор, аніж дата історії, яку ще й не всі знають. про колишню радянську назву центральної вулиці міста соборної тепер вже й не згадують. а про те, що до 1910 року київська називалася малою соборною взагалі мало хто знає. утім, цього року перейменування вулиць у вінниці не буде. — звісно, певні зміни потрібні, — переконаний заступник мера микола гунько. – але зараз криза, а перейменування — дороге задоволення. тільки один аншлаг (табличка. — ред.) на будинок за докризовими цінами коштував 150 гривень. зараз всі 350. навіть якщо на вулиці тільки двадцять будинків, порахуйте ці якщо на вулиці якісь підприємстваустанови, їм треба документацію змінювати. та й вінничанам не завжди зручно з певних причин. брали кредити, наприклад, і при зміні адреси треба усі документи міняти. є ще й банальна звичка. якщо мешканці звикли називати свою вулицю так, будь-яке перейменування викличе у певної частини обурення. тим не менш, перейменовувати будуть. микола митрофанович гадає, що одна з перших на черзі на перейменування — вулиця карла маркса. — я вважаю, потрібно проводити системну роботу з перейменування вулиць, — каже микола гунько. – якщо є можливість, повертатися до старої назви. якщо стара назва не влаштовує, наприклад, не пов’язана із вінницею, як от із соборною, яка раніше називалася миколаївський проспект, тоді шукати відомих людей, які на цій вулиці жили. наприклад, на вулиці володарського жив відомий художник альтман. утім, миколі митрофановичу, насправді, найбільше подобається, коли вулиці називаються, як в америці – цифрами. ніяких проблем немає, адже міняти своє ставлення до цифри сучасник не стане. а от валентину фіщуку, головлікарю міської станції швидкої , для якої перейменування завжди проблеми, подобається, коли вулицю називають на честь історичного діяча. аби тільки не політичного, наголошує він. і наводить приклад – вулиця ширшова. петро ширшов був відомим дослідником льодовитого океану, здійснював численні експедиції також і під керівництвом папаніна, на честь якого теж названа одна з вулиць у вінниці. отже, називати вулиці на честь видатних історичних діячів – лікарів, дослідників, науковців, педагогів – це прекрасна практика, вважає валентин васильович. — такі назви вулиць мають і просвітницьку мету, — зазначає головлікар станції швидкої . – тож це краще, аніж цифри чи нейтральні сонячні. єдина вулиця у вінниці, якій точно перейменування не загрожує, розташована на старому місті й маловідома навіть таксистам – це вулиця добрих сусідів. хто може мати щось проти?
В далёком море, на большой глубине, жила-была Капелька воды. Она жила так глубоко, что свет не мог пробиться к ней сквозь толщу воды. Вокруг были темнота и холод. Капелька была окружена другими каплями, такими же, как она. Общаться с ними не было никакого смысла. По крайней мере, так считала капелька. Ведь через мгновение их уже не будет рядом. Капелька была одинокой среди миллионов одинаковых капель. Где-то она слышала, что если подняться высоко наверх, то там будет новый мир, совсем не похожий на холодную темноту глубин. Но капелька не верила в эти сказки, и опускалась всё глубже и глубже. Однажды она столкнулась с каплей, которая поднималась вверх. - Эй, - сказала та, - почему ты погружаешься всё глубже и глубже, разве ты не знаешь, что наверху нас ждёт новый мир? - Я не верю в эти сказки, - ответила капелька. - Это не страшно, просто следуй за мной, ты ведь ничего не теряешь, правда? Капелька согласилась, и они стали подниматься вдвоём. Путь наверх был долгим. Возможно, он длился несколько недель, или даже несколько месяцев. Сначала капелька чувствовала себя неуютно рядом со своим новым спутником. Но они поднимались всё выше, давление воды ослабевало, и вскоре они увидели свет. Он был сначала слабым, но и слабый свет показался капельке ослепительным. И по мере того, как они приближались к поверхности, восторг захватывал её. И вот вода расступилась, и капелька почувствовала нечто совершенно новое - воздух. Это был совершенно новый мир. В следующее мгновение капелька оказалась на гребне волны, а ещё через секунду - превратилась в облачко пара. Это произошло так неожиданно, что она даже не успела испугаться. Оглядевшись вокруг, она увидела, что её спутник был рядом. Он ободрял - всё в порядке, это нормально. И они продолжали подъём, внизу было бескрайнее море, а сверху - такое же бескрайнее небо. Солнце блестело на волнах, вдалеке плыли облака, и казалось, что так будет всегда. Но вскоре их подхватил ветер, и капелька почувствовала, что они летят быстро, быстрее, чем она могла себе представить. Через какое-то время капелька увидела впереди землю. Возможно, это был остров, может быть - портовый город, или что-то ещё. Путешествие капельки продолжалось, она парила над землёй, каждое мгновение, узнавая что-нибудь новое, чувства удивления, восхищения и радости переполняли её. Но время шло, и в один прекрасный день ей надоело рассматривать землю с высоты; она просто упала вниз, на землю. На ощупь земля оказалась совершенно незнакомой, непохожей на воздух или воду. Ненадолго задержавшись на месте и осмотревшись вокруг, капелька покатилась вниз, оставляя за собой влажный след. Такой перемещения показался ей гораздо менее приятным, чем полёт, но не менее интересным. Очень скоро она попала в речку, это было знакомо, но всё же не так, как прежде. Теперь вода вокруг не была солёной, и двигалась гораздо быстрее, чем в глубине моря. Из речки капелька попала в реку, а из реки - снова в море. И вот она снова оказалась там, откуда началось её путешествие. Снова вокруг были миллионы капель, и казалось, что все они одинаковы. Но теперь капелька знала, что это не так. Она помнила, что ОДНА ВСТРЕЧА МОЖЕТ ОТКРЫТЬ для нее ЦЕЛЫЙ НОВЫЙ МИР! К каждой капле ОНА ОТНОСИЛАСЬ С ИНТЕРЕСОМ И НАДЕЖДОЙ. И в каждой капле она видела что-то новое, ведь двух одинаковых капель не существует.
2)56/28=2
ответ: 2 часа потребуется чтобы между ними было 56 км