стебель с листьями и почками, выросшими в течение одного вегетационного периода, называется побегом. стебель имеет узлы — части стебля, которые несут один или несколько листьев. угол между стеблем и листом в месте его выхода называется листовой пазухой. междоузлия — части стебля между узлами. междоузлия хорошо выражены на удлиненных побегах и сближены — на .
выделяют :
очередное: каждый стеблевой узел несет только один лист (роза, яблоня); : два листа узла располагаются напротив друг друга (гортензия, ночная красавица); мутовчатое: несколько листьев в узле (3-4 и более) расположены кольцеобразно (бамбук, конопля).почка — это зачаточный побег, имеющий стебель с расположенными на нем зачаточными листьями (вегетативная почка) или цветками (цветочная почка). почки прикрыты защитными плотными чешуями.
вегетативная почка имеет конус нарастания стебля, зачатки листьев и почек. разновидности вегетативных почек:
верхушечная — расположена на верхушке стебля и включает конус нарастания, защищенный сложенными листьями и обеспечивающий рост стебля в длину; пазушные — расположены в пазухах листьев, обеспечивают рост боковых побегов и ветвление стебля; спящие — пазушные почки древесных пород, которые находятся в состоянии покоя (иногда до нескольких лет); придаточные — важный резерв вегетативного размножения цветковых растений; могут закладываться в узлах и междоузлиях, на корнях, корневищах и листьях.генеративные почки (цветочные) на зачаточном побеге имеют мало листьев, а на его верхушке находятся зачатки цветка или соцветия. генеративные почки крупнее вегетативных и имеют округлую форму. развитие цветочной почки дает незначительный прирост побега.
верхушечные почки весной. клетки конуса нарастания начинают делиться, стебель вытягивается в длину, вырастают листья и формируется побег.
стебель — осевая часть побега. функции стебля. рост стебля в длину. ветвление стеблястебель — осевой вегетативный орган растения с отрицательным геотропизмом, который несет на себе листья, цветки и плоды.
функции стебля:
обеспечивает восходящий, нисходящий и горизонтальный токи веществ и связь всех органов растения; депо запасных питательных веществ; несет листья, цветки и плоды; участвует в фотосинтезе (зеленые клетки кожицы); является одним из органов вегетативного размножения.рост стебля в длину обеспечивается делением клеток конуса нарастания или ростом междоузлий (у злаков). рост стебля сопровождается его ветвлением. ветви развиваются из пазушных почек.
типы ветвления:
дихотомическое — конус нарастания верхушечной почки дает две равнозначные новые ветви (мхи, плауны); моноподиальное — главная ось растет верхушкой в течение всей жизни растения; боковые ветви образуются из боковых почек главного стебля и также моноподиальное ветвление (ель, пихта, кедр, сосна); симподиальное — верхушечная почка главного (или бокового) стебля отмирает или отстает в росте, а развиваются боковые почки (непосредственно под верхушечной), которые отклоняют главный ствол, остающийся коротким; его продолжением являются оси последующих порядков (береза, ива, яблоня, клен, вишня).
асманія була відкрита в 1642 році відомим голландським мореплавцем Абелем Тасманом. Командуючи двома кораблями, що вийшли з Батавії (Джакарта), Тасман обігнув австралійський материк і побачив землю. Високі гори підносились на ній, а на горах ріс глухий, темний ліс. Пейзаж був невимовно дикий, але захоплюючий.
Деякий час кораблі йшли уздовж берега і, нарешті, натрапили на зручну, спокійну бухту. Людей не було видно, тільки на одному деревному стовбурі були зроблені засічки кременевою сокирою, очевидно для того, щоб залазити на дерево; засічки були на сажень одна від одної. Які ж велетенські люди могли лазити по таких сходинках! Налякана цим відкриттям, команда Тасмана ще більше перелякалася, коли побачила на піску відбиток кігтів, який їм здався слідом якоїсь велетенської тварини.
Тасман вважав відкриту ним землю південним кінцем Австралії і назвав її іменем свого найближчого начальника, губернатора Яви, Землею Ван-Дімена. Нині ця назва як не відповідна всіма залишена, і славне ім'я Абеля Тасмана навіки присвоєно відкритій ним землі. А що ця земля не становить частини Австралійського материка, про це дізналися через 156 років після її відкриття, коли англійці вже утвердились в Австралії. Георг Басс, лікар із Сіднею, і моряк Фліндерс довели, що широка протока відокремлює Тасманію від континенту, і протоку цю названо пізніше Бассовою, хоча б справедливо було б її назвати протокою Басса і Фліндерса.
Тасманія – один з великих островів Землі. За розмірами вона трохи більша острова Цейлон (Тасманія має площу 68 000 км2, Цейлон – 65 600 км2). Береги острова в цілому досить прості, але скелясті, стрімкі і глибоко "вгризені" морем, яке утворює в них довгі затоки, дуже схожі на відомі фіорди Норвегії. Два ряди острівців становлять ніби два ланцюги, які приковують Тасманію до Австралії.
На берегах Тасманії, порізаних затоками відкриваються чудові зелені долини, що ведуть до гористого центру острова на плоскогір'ї, де виблискують озера, підносяться заліснені горби і високі вершини, які півроку біліють від снігу. Серед них найвищий масив Бен-Ломонд, що піднімається більш як на 1,5 км над рівнем моря.
Численні озера, з яких народжуються річки, надають Тасманії цілком альпійського характеру. Майже в центрі острова лежить озеро Грейт-Лейк і озера Сент-Клер та Еко, що є витоками р. Деруент. Усі вони сховані глибоко в горах, оточені дикими зубчастими скелями і мають багато схожого з озерами Швейцарії та Шотландії.
І річки Тасманії зовсім не ті, що в Австралії. Вони народжуються з чистих гірських джерел або з вічно повних озер і цілий рік шумливо течуть по камінню в глибоких долинах, промитих у сланцях і базальтах, крізь високі ліси з деревовидних папоротей, по яскравих квітучих галявинах і, нарешті впадають у вузькі фіорди. Річки Тасманії судноплавні в своїх гирлах, і по р. Деруент, наприклад, ходять судна кілометрів на 40 від моря.
Середня температура літа на острові 17-18˚С, середня температура зими 7-8˚С. Що ж до рослин, то з 1063 представників флори Тасманії тільки 300 неавстралійські. І тут чудові евкаліпти вкривають гірські схили. Один з видів евкаліпта досягає тут 100 і більше метрів заввишки (евкаліпт кулеподібний)..
ответ:4 письма больше на 1