найактивнішою і провідною верствою серед русинів було греко-католицьке духовенство. фактичним керівником галицької митрополії, за відсутності м.левицького, був григорій яхимович (1792–1863), призначений у 1841 року єпископом-помічником львівського митрополита. у 1848 році він став перемиським єпископом, а з 1860 року – львівським митрополитом. під час революційної весни 1848 року з ініціативи г.яхимовича 19 квітня була складена окрема петиція до цісаря – “адрес русинів”, до якої було включено прохання запровадити в усіх навчальних закладах східної галичини навчання “въ рускимъ язиці народномъ”. в тексті, який уклав крилошанин михайло куземський, йшлося також про руську мову в державних установах та судах.
а 2 травня 1848 р. за сприяння тодішнього губернатора галичини і володимирії графа франца зерафа штадіона фон вартгаузена і таннгаузена в ії собору св. юра відбулись установчі збори головної руської ради. митрополит михайло левицький перебував тоді у своїй заміській резиденції в унівському монастирі, тож зборами керував єпископ-помічник григорій яхимович. його обрали головою головної руської ради, хоча безпосереднім провідником головної руської ради став його заступник, крилошанин михайло куземський. другим заступником обрано юриста івана борискевича.
поляки дорікали губернаторові, що він «винайшов русинів» і розбив «єдність польської нації» в ґаліції. щоправда ще краківський професор історії юзеф шуйський спростував це твердження: «ця думка видається мені ґрунтовно фальшивою і згубною. її фальшивість починається від першого постулату, ніби руський рух був лише продуктом 1848 р. як говорить прислів’я, з порожнього і мудрий соломон не наллє. чого не міг соломон, не міг і стадіон; не міг він створити русинів з нічого. були в галичині стихійні рухи, які пробудилися, незалежно на чий заклик» [1].
основними принципами діяльності головної руської ради стали: вірність цісареві фердинандові і, “конституційному царю галичини й володимирії”, та його нащадкам; укріплення та розвиток “нашої руської народності”.
у відозві головної руської ради від 10 травня 1848 року говорилось: “ми русини галицькі належимо до великого руського народу, котрий говорить однією мовою та складає 15 мільйонів, з яких 3,5 (півтретя) мільйона замешкує галицьку землю”. однак у своєму статуті головна руська рада записала, що її членом може стати кожний “чесний русин грецького обряду, що признається до руської народності”, але народжений в галичині. таким чином обмежувалась проголошена ідея соборності.
у протоколі 7-го засідання головної руської ради, яке відбувалося 15 травня 1848 року у львівській греко-католицькій семінарії, зазначалося, що «знамя земли рускои тутейшои есть левъ, цвѣтû руски жовтûй й синій». однак вже 2 червня член ради, міщанин андрій макальондра повідомляв, що ці національні символи сприймалися вороже, і його «за кокарду руску й за льва нашого по мѣстѣ напастували» [2; с. 27, 30],
на великдень прапор «руської барви», поряд з польським та цісарським, був вивішений на ратушевій вежі. та вже на засіданні ради 7 липня 1848 року «слухалося справозданіє о том, аби хоругва польська й руська з вежи ратушовой були зняті». пізніше деякий час «штандари руські» вивішувалися на ратушевій вежі під час різних святкувань, наприклад з нагоди першої річниці відміни панщини, яка урочисто відзначалася 15 травня 1849 року у львові та й в усіх містах та селах східної галичини.
саме створення цієї першої політичної репрезентації галицьких русинів, а не спорудження барикад у львівському середмісті 1-2 листопада 1848 року, стало головним чином “весни народів” у львові. головна руська рада заснувала першу українську газету “зоря галицька”, скликала собор руських вчених, брала активну участь у виборах до парламенту, створила фракцію галицьких та буковинських русинів під час сесій австрійської державної ради у відні, а потім в кромержижі у 1848–1849 рр. але не вдалось реалізувати головного постулату галицьких русинів – створення окремого коронного краю на території східної галичини з приєднанням буковини й угорської русі (закарпаття).
проект поділу ґаліції на східну і західну з центрами у львові та кракові з метою кращого іння цим обширним краєм розглядав австрійський уряд ще 1847 року. у 1848-му ця справа перетворилася з адміністративної на політичну, бо йшлося про поділ за національними і конфесійними ознаками. однак поляки різко протестували проти таких проектів.
Пошаговое объяснение:
– Какие необычные, усложненные и деформированные зрительные образы встречаются в известных вам ранних стихах поэта?
– Как отмеченная исследовательницей особенность соотносится с футуристическим пониманием образности в поэзии?
Неожиданные штрафы для владельцев частных домов и дачников:
подробное описание основных нарушений.
Судьба Донбасса решена заявление Путина
«Распад России в 2025 году»:
неожиданное заявление от самого...
– Согласны ли вы с тем, что ранняя поэзия Маяковского «горделивая» и «демоническая»? Если да, то в чем, в каких стихах наиболее ярко проявляется эта особенность?
– Согласны ли вы с тем, что ранняя лирика поэта выглядит как «безмерно обреченная, гибнущая, почти зовущая на Бавин пишет: «Традиционный для Маяковского пренебрежительно-вызывающий тон не мог скрыть внятного чуткому слушателю крика боли за страдающую душу современного человека».
– Как проявляется, какими средствами создается «пренебрежительно-вызывающий тон» в ранней лирике Маяковского?
– Согласны ли вы с тем, что в поэзии Маяковского раннего периода слышен крик «боли за страдающую душу современного человека»? Чем вызваны, если судить по лирике Маяковского, страдания души современного ему человека?
– Как в процитированном исследовательницей стихотворении раскрывается мысль об «одинокости лирического героя»? Согласны ли вы с тем, что эта черта характерна вообще для раннего творчества Маяковского? Аргументируйте свой ответ. Приведите примеры.
– Как Маяковский показывает «бездушие окружающего мира»? Какие образные средства и насколько убедительно он при этом использует?
– Есть ли в окружающем поэта мире то, что вызывает его симпатии, то, что не относится к нему бездушно, если судить по ранней лирике Маяковского?
9. Юрий Тынянов считал, что стих Маяковского «породил особую систему стихового смысла. Слово занимало целый стих, слово выделялось, и поэтому фраза (тоже занимающая целый стих) была приравнена к слову, сжималась».
– Как часто в ранней поэзии Маяковского слово занимает целый стих? Как вы думаете, о каком стремлении свидетельствует такая особенность стиха Маяковского?
– Как вы считаете, какой характер поэзии Маяковского сообщает то, что фраза приравнивается к слову? О каком отношении к слову свидетельствует данная особенность и как она соотносится с теорией и практикой футуристической школы в поэзии?
10. считает, что стихотворение «Послушайте!» – это «прямое обращение к слушателю»: «Поэт еще плохо представляет себе своих союзников, не различает лица заинтересованных слушателей, но он страстно хочет, чтобы они скорее появились, разделили с ним радость и любовь, отчаяние и надежду. В мольбах и уверениях «тревожного, но спокойного наружно» персонажа стихотворения, не выносящего «беззвездную муку», много затаенных надежд и желаний автора».
– Согласны ли вы с тем, что стихотворение «Послушайте!» свидетельствует о надежде на скорое появление «союзников» поэта, которые бы «разделили с ним радость и любовь, отчаяние и надежду»?
– Прав ли, по вашему мнению, исследователь, находя «персонажа стихотворения», а не его лирического героя? Возможно, что данный во не представляется вам принципиальным? Почему?
– Согласны ли вы с тем, что во поэта в стихотворении «Послушайте!» «недоуменный»? Почему?
– Свидетельствует ли это стихотворение о том, что является предметом мечтаний лирического героя? Можете ли вы согласиться с тем, что стихотворение «Послушайте!» вызвано к жизни «несовершенством жизнеустройства» и «резким несоответствием мечты и действительности»?
– Согласны ли вы с тем, что стихотворение «Нате!» свидетельствует о полном разделе поэта с миром, в котором он живет? Почему?
– Кто, по вашему мнению, является адресатом этого стихотворения? Почему ученый даже само название стихотворения «Нате!» называет «вызывающим»?