Ця байка повчальна тим, що застерігає людей, ласих на лестощі, від надмірної довірливості. Так і бачиш хитру Лисицю, що вертиться біля дерева та лестить Ворону, що знайшов шматок сиру. Виявляється, у Ворона і колір пір'я царственний, і узагалі він ставний молодець. Бути б йому володарем у пернатих, от тільки голос для цього потрібний теж царственний. Ось отут Ворон і вирішив довести, що є в нього так необхідний для володаря пернатих голос. Каркнув в усе вороняче горло й випустив сир. Лисиця домоглася свого лестощами, а Ворон залишився ні з чим. Як тільки Лисиця досягла свого, куди й лестощі поділися! Тепер вона вже знущається з Ворона: "Голос, Ворон, у тебя есть, а ума-то не бывало".
Когда мы уходим из дома, наши животные очень скучают. Ведь хозяин это единственное что есть у них, они очень переживают что больше никогда не увидят его. Ну, не все виды животных, например рыбки. У рыбок очень короткая память, они даже если захотят не узнают есть ли у них вообще кто то. Другое дело собаки. Собаки очень тоскуют по нам, некоторые настолько нервничают что начинают грысть все что попадется. Кошки тоже неприменно скучают по нам, просто они показывают это не так бурно как собаки.. Наши домашние любимцы очень ценят нас, давайте подарим им столько же любви.
Простите если получилось сочинение, а не рассказ, я увлеклась
