Архітектура, чи зодчество (від грец. агспііеігіоп – будівельник}, – мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини.
Водночас зведення будівель має відповідати духовним потребам людства, впливати на його естетичний смак.
Слід зазначити, що архітектура формує ансамблі будинків, проспекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві
архітектури виділяють три основні роди:
1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять житлові, громадські та промислові будівлі.
2. Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово-паркового комплексу.
3. Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих райо
Кожен з архітектурних родів має своє функціональне призначення. Проте, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функцію емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специфічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об'ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо.
В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду.
Визначаючи особливості архітектури, М. В. Ломоносов підкреслював, що цей вид мистецтва споруджує будівлі для мешкання зручні, для зору прекрасні, для довгочасу міцні.
Перші свідчення про витоки мистецтва архітектури доходять до нас з глибини століть. У доісторичний період починають виникати примітивні житлові будівлі – землянки, курені, общинні та пальові будівлі, культові споруди, які згодом удосконалювалися. Так поступово розпочинається процес накопичення досвіду будівництва і водночас активізується художнє начало
Як вид мистецтва архітектура починає формуватися у давніх культурах Месопотамії, Єгипту, Вавилону, Персії, Індії, Китаю. Вона безпосередньо була пов'язана з розвитком рабовласництва. Майже всі споруди цих країн – піраміди, храми, зикурати, ступи, палаци – були збудовані для того, щоб славити могутність богів та правителів, і вражали своєю величністю, розмірами та масштабністю.
Новий етап у розвитку архітектурного мистецтва пов'язаний з культурою Стародавньої Греції і увійшов в історію як початок «авторської архітектури».
Світосприйняття давніх греків знайшло своє підтвердження у їхніх архітектурних спорудах, які на відміну від єгипетських і вавилонських не принижували людину, а, навпаки, породжували життє-стверджуюче начало та почуття впевненості: ансамбль афінського кремля – Акрополя з його головним храмом – Парфеноном.
Слід зазначити, що при будівництві одного з храмів Акрополя вперше замість колон були використані жіночі фігури – каріатиди, що підтримували перекриття хр
У надрах античної культури обґрунтовуються перші теоретичні узагальнення щодо специфіки архітектури, серед яких слід назвати трактат римського архітектора Вітрувія «Десять книжок про архітектуру».
Новий етап у розвитку теорії і практики цього виду мистецтва був пов'язаний з культурою Стародавнього Риму – Колізей, Пантеон, тріумфальні арки, що відбивали ідеї державності та військової могутності Римської імперії. Давньоримські зодчі запровадили в архітектурне мистецтво такі важливі елементи, як купол та кесони.
Саме архітектура давнього світу заклала фундамент для подальшого розвитку цього виду мистецтва і зумовила виникнення архітектурного напряму – історично сформованої сукупності художніх засобів та прийомів, – що був тісно пов 'я-заний із своїм часом, соціально-політич <ою ситуацією і визначав об'ємно-просторову організацію споруд, пропорцій, форми, декору.
Візантійська архітектура виникла після 330 р. н. е. Значний вплив на її розвиток мала культура античності, основні принципи якої знайшли своє втілення у найяскравіших взірцях архітектурного мистецтва Візантії. Це храм се. Соф;;' (532–537) у Константинополі, при спорудженні якого використовували різнокольоровий мармур і майоліку; храм Сан-Вітале (526–547); значна кількість соборів-базилік і палаців.
Розкішне оздоблення та багатий декор візантійських храмів справляли велике враження на віруючих. Саме ця характерна ознака архітектурного мистецтва Візантії тривалий час була його визначною рисою і активно використовувалася православною церквою. Великий вплив візантійська архітектура мала також на розвиток цього виду мистецтва у Болгарії, Сербії та Стародавній Русі.
Готичний стиль (від італ. §оіісо – готський, варварський) виникає у XII ст. Він існував у межах феодально-релігійної ідеології, був позначений високою художньо-стильовою єдністю, превалюванням вертикальних композицій. Готичний стиль поширений у багатьох країнах Західної Європи, а його яскравим взірцем вважається Реимський собор (Франція).
Архітектура, чи зодчество (від грец. агспііеігіоп – будівельник}, – мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини.
Водночас зведення будівель має відповідати духовним потребам людства, впливати на його естетичний смак.
Слід зазначити, що архітектура формує ансамблі будинків, проспекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві
архітектури виділяють три основні роди:
1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять житлові, громадські та промислові будівлі.
2. Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово-паркового комплексу.
3. Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих райо
Кожен з архітектурних родів має своє функціональне призначення. Проте, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функцію емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специфічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об'ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо.
В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду.
Визначаючи особливості архітектури, М. В. Ломоносов підкреслював, що цей вид мистецтва споруджує будівлі для мешкання зручні, для зору прекрасні, для довгочасу міцні.
Перші свідчення про витоки мистецтва архітектури доходять до нас з глибини століть. У доісторичний період починають виникати примітивні житлові будівлі – землянки, курені, общинні та пальові будівлі, культові споруди, які згодом удосконалювалися. Так поступово розпочинається процес накопичення досвіду будівництва і водночас активізується художнє начало
Як вид мистецтва архітектура починає формуватися у давніх культурах Месопотамії, Єгипту, Вавилону, Персії, Індії, Китаю. Вона безпосередньо була пов'язана з розвитком рабовласництва. Майже всі споруди цих країн – піраміди, храми, зикурати, ступи, палаци – були збудовані для того, щоб славити могутність богів та правителів, і вражали своєю величністю, розмірами та масштабністю.
Новий етап у розвитку архітектурного мистецтва пов'язаний з культурою Стародавньої Греції і увійшов в історію як початок «авторської архітектури».
Світосприйняття давніх греків знайшло своє підтвердження у їхніх архітектурних спорудах, які на відміну від єгипетських і вавилонських не принижували людину, а, навпаки, породжували життє-стверджуюче начало та почуття впевненості: ансамбль афінського кремля – Акрополя з його головним храмом – Парфеноном.
Слід зазначити, що при будівництві одного з храмів Акрополя вперше замість колон були використані жіночі фігури – каріатиди, що підтримували перекриття хр
У надрах античної культури обґрунтовуються перші теоретичні узагальнення щодо специфіки архітектури, серед яких слід назвати трактат римського архітектора Вітрувія «Десять книжок про архітектуру».
Новий етап у розвитку теорії і практики цього виду мистецтва був пов'язаний з культурою Стародавнього Риму – Колізей, Пантеон, тріумфальні арки, що відбивали ідеї державності та військової могутності Римської імперії. Давньоримські зодчі запровадили в архітектурне мистецтво такі важливі елементи, як купол та кесони.
Саме архітектура давнього світу заклала фундамент для подальшого розвитку цього виду мистецтва і зумовила виникнення архітектурного напряму – історично сформованої сукупності художніх засобів та прийомів, – що був тісно пов 'я-заний із своїм часом, соціально-політич <ою ситуацією і визначав об'ємно-просторову організацію споруд, пропорцій, форми, декору.
Візантійська архітектура виникла після 330 р. н. е. Значний вплив на її розвиток мала культура античності, основні принципи якої знайшли своє втілення у найяскравіших взірцях архітектурного мистецтва Візантії. Це храм се. Соф;;' (532–537) у Константинополі, при спорудженні якого використовували різнокольоровий мармур і майоліку; храм Сан-Вітале (526–547); значна кількість соборів-базилік і палаців.
Розкішне оздоблення та багатий декор візантійських храмів справляли велике враження на віруючих. Саме ця характерна ознака архітектурного мистецтва Візантії тривалий час була його визначною рисою і активно використовувалася православною церквою. Великий вплив візантійська архітектура мала також на розвиток цього виду мистецтва у Болгарії, Сербії та Стародавній Русі.
Готичний стиль (від італ. §оіісо – готський, варварський) виникає у XII ст. Він існував у межах феодально-релігійної ідеології, був позначений високою художньо-стильовою єдністю, превалюванням вертикальних композицій. Готичний стиль поширений у багатьох країнах Західної Європи, а його яскравим взірцем вважається Реимський собор (Франція).
