Оповідання «Останній дюйм» захоплює нас не так збігом дивовижних обставин, як своїм внутрішнім драматизмом. Герой, пілот, береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб за будь-яку ціну врятувати сина, а головне — зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой «останній дюйм», який відділяв його від власної дитини.
Деві — десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько — стороння людина, «різка й небагатослівна». Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що з ним станеться, якщо батько так ніколи й не випливе з морської глибини.
Поранення Бена змушує хлопчика забути про свої невеселі думки і серйозно поставитися до того, що сталося. Уперше Бен придивляється до сина і думає: «Він, здається, хлопець розвинутий». Так, цей хлопчина «був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невимовний характер». Бен зрозумів, що відповідає за життя сина. Якщо він загине, Деві залишиться сам, і його не скоро знайдуть у цій пустелі, а може, взагалі не знайдуть.
У вирішальну мить Деві зосереджений, уважний. Він мусить виконати роботу дорослого чоловіка. Здасться, він і сам подорослішав. У нього з’явилося почуття відповідальності за себе і за свого батька. Так, справді, у житті не раз настають або залишаються останні дюйми, та найголовніше, що у Бена тепер є ціле життя, яке подарував йому син.
Тема відповідальності є однією з найважливіших в оповіданні, бо людина — творець своєї долі. Письменник підкреслює, що людина — досконалий витвір природи і мусить бути достойна того місця, котре займає в ній.
Однажды в нашем доме заселились новые жильцы. Познакомившись с ними буквально на следующий день, я обрела новых близких мне людей в лице молодой пары, а главное что у них был маленький ребенок – дочка Ольга. С первых же дней я прикипела к этой удивительной девочке. Стала играть с ней её маме по кормлению ребенка, гладила пеленки, и все это приносило мне большое удовольствие.Так Ольга стала делать первые шаги, говорить первые слова, а я в свою очередь пока мама этой девочки была занята домашними хлопотами, не только играла с девочкой, но и занималась с ней разными развивающимися играми. К примеру: складывали кубики по цветам и формам. Читала ей книжки для самых маленьких. Изучали животных, как называют маленьких животных и их родителей.
Игры для деток развивающегося характера дают позитивный настрой, вырабатывается речь и сенсорика.
Спустя немало лет, когда я выросла и подросла малышка Ольга, её родители не раз мне говорили теплые слова благодарности и похвалы. Теперь эта семья стала мне родными, близкими людьми, а для малышки Ольги я как старшая сестра: наставница, советчица и просто подруга.
Заключение:
Из такого опыта, я могу сделать вывод, что мамой я буду неплохой. Ребенку необходима доброта и ласка, а это во мне есть. Забота и опека – да я смогу взять на себя такую ответственность, уверена что не поскуплюсь ни временем, ни силам для ребенка.