Сказка быстро кончается, куколка заболевает и больше не представляет интереса для государственного спорта. Путь обратный— была принцессой, а стала золушкой: в классе, где своя установившаяся шкапа ценностей, ей предстоит все начинать заново. И начинает по наработанным спортивным воспитанием принципам: дважды два — только четыре, от пункта А в пункт Б проложена прямая, попробуй сбейся, и ты пропал. Этому молодому темпераментному фильму мешают неоправданная растянутость метража и некая приближенность к сегодняшнему облику школьников— похоже, но еще не они. Но чувства, тревоги, которые не декларируются, а заложены в ситуациях, и прежде всего в самой куколке Тане Серебряковой, которая поистине сбилась с пути и больше не знает, как жить, это в фильме получилось.
Щоразу, коли за вікном іде дощ, я сиджу в своїй кімнаті і мене починає огортати якийсь сум. Але це не позбавляє мене можливості вслухатися в грайливі краплі дощу. Як пише славетна українська поетеса Ліна Костенко: "Послухаю цей дощ, бляшаний звук води, веселих крапель кроки..." Дощ притягує мене, мов магнітом. Моя душа виповнюється тужливим, але водночас спокійним настроєм дощу. Так як кожна людина є частиною природи, так і природа передає їй свою мелодію. Мелодія звуків, сяючої води від променів сонця мене просто вражає. Я малюю у своїй свідомості дощ, від якого моє серце тихо плаче. Коли скрипаль грає чарівну музику, всі люди його із захопленням слухають. Мелодія скрипки чимось схожа до мелодії дощу. Потрібно лише вміти почути цю музику і сповна перейнятися дивовижною мелодією. Але дощ може навівати не тільки сумний настрій. Наприклад, у дитинстві я бігав босоніж під час дощу. Відчуття були неперевершені. Я відчував і щастя, і драйв, і захоплення, все на світі.Тому дощ для мене є своєрідною, фантастичною, дивовижною мелодією, яка переповнює мою душу і сумними, і позитивними настроями.
