тут не решения будут, а, скорее, рассуждения...
вот и давай рассуждать.
1. асель думала, что ее часы спешат на 3 минуты, поэтому, что быть вовремя(как ей кажется), она прийдет на встречу когда на ее часах будет 9:03.
но на самом деле ее часы отставали на 7 минут, поэто она на самом деле опаздает на 10 мин(7мин, на которые отстают часы+3мин, на которые по ее мнению часы спешили.) баян прийдет на встречу когда на ее часах будет 8:55, в полной уверенности, что ее часы отстают на 5мин. но на самом деле они спешили на 10мин, поэтому баян прийдет раньше на 15мин(10мин, на которые спешили часы+5мин, на которые по ее мнению, часы отставали).
таким образом, раньше прийдет баян.
2. брату и сестре 3 года назад вместе было 15 лет.
мы знаем сколько было брату и сестре 3 года назад, а узнать надо сколько будет через 9 лет. 3+9=12. за 12 лет к возрасту каждого из них прибавиться по 12 лет, а в сумме 12+12=24 года.
было 15, прибавляем 24. получаем 15+24=39. через 9 лет им будет вместе 39 лет.
3. у нас есть ведра 4 и 9 литров. нам необходимо набрать 6л.
набираем полное 9литровое ведро. наполняем из него 4хлитровое. в 9литровом остается 5л. 9-4=5.
выливаем воду из 4хлитрового и опять наполняем его из 9литрового(в котором у нас осталось 5л). 5-4=1. в 9литовом остается 1л.
из 4хлитрового опять выливаем воду и переливаем в него 1л из 9литрового.
теперь у нас в 4литровом 1л, а 9литровое пустое.
набираем опять полное 9литровое ведро. и доливаем в 4литровое до конца. таким образом мы отольем 3литра из 9литрового. а 9-3=6. в 9литровом у нас останется небходимые нам 6л.
«Все змішалося в будинку Облонських…» – так починається роман. Дружина дізналася, що чоловік був у зв'язку з гувернанткою і оголосила чоловікові, що не може жити з ним. Облонський з нетерпінням чекає свою сестру Анну в «надії, що вона може врятувати його».
Анна Кареніна на початку роману – це сяюча істота, це саме життя: «Неначе надлишок чогось переповнював її істоту, що мимо
її волі виражалося то в блиску погляду, то в усмішці». Анна не може бути некрасивою, вона уособлення гармонії (Анна і порок –
речі несумісні).
Анна дивовижна для всіх, дивовижна тим, що в ній надлишок життєвих сил, і вона щедро ділиться ними з усіма. Вона любить не себе, а інших . Вона все знає про дітей Доллі, не тільки як їх звуть, але і якими хворобами вони хворіли. Вона пом'якшує серце Доллі, примиряє її з чоловіком. Вона – розрадниця і примирителька. До неї тягнуться самі різні люди. Княгиня М'яка говорить про Анну: «Вона ж не винна, що її всі люблять».
Любов, що увірвалася в серце Анни, ще більше розкрила скарбницю її душі. Вронський каже їй те, у що сам щиро вірить: «Нас чекає найбільше щастя». Вронський – блискучий, розумний, добрий молодий чоловік, він щиро любить Анну. Він багатьом жертвує заради неї: своїм честолюбством, кар'єрою військового. Здавалося б, вони створені один для одного.
Але ось як Толстой описує їх любов: «Вона (Анна) відчувала себе настільки злочинною і винною, що їй залишалося тільки принижуватися і просити вибачення... Він же відчував, що повинен відчувати вбивця, коли бачить тіло, позбавлене ним життя. Це тіло,
позбавлене життя, була їх любов, перший період їхнього кохання. Було щось жахливе й огидне в спогадах про те, за що було заплачено цієї страшною ціною сорому».
Їх любов, любов заміжньої жінки, та ще дружини відомого державного діяча, і блискучого молодого аристократа була засуджена суспільством. Всі верстви суспільства відвернулися від Анни, як від прокаженої. Всі були схвильовані цим новим зв'язком, тому
що це було не поверхневе захопленням, а глибоке почуття. Але ні Анну, ні Вронського це не бентежило.
І все ж їх союз розпадається, ще не встигнувши скластися. Толстой постійно підкреслює, що Анна соромиться: «Гаряча фарба сорому
розлилася її по обличчю... вона зрозуміла, що їй було соромно. Її положення, яке здавалося з'ясованим після вчорашньої вечері, раптом виявилося не тільки не з'ясованим, але й безвихідним. Їй стало страшно за ганьбу, про яку вона раніше не думала».
До відчуття ганьби і сорому додалися огиду і ненависть. Анна залишається одна, вона відчуває абсолютну самотність, тому що Вронський не здатний до любові, він не її «суджений», шлюб з яким повинен здійснитися на «небесах». Він занадто поверховий і важкий для любові. Вронський недостойний Анни, він виявляється навіть нижче Кареніна, який прощає вмираючу в пологах дружину. Але Анна одужує, і любов знову з'єднує їх. Але чи любов це? Анна неминуче приходить до розпачу, намагаючись розібратися у своїй ситуації. Вона зробила гріх: кинула чоловіка, принесла йому страждання, втратила Сергійка, бо це була ціна її зради. Логіка гріха нашіптує їй , що єдиний вихід із цього становища – самогубство.
Тогда число непараллельности будет равно 0.
Вот я примерно нарисовал, как такое возможно.