Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: хто такий Син Неба; як і чому в Китаї утвердилася імператорська форма правління; чому змінювалися імператорські династії; які наслідки для Китаю мало монгольське панування; яким є внесок Китаю в скарбницю світової культури.
син Неба та його піддані. Китай за своїм розміром і кількістю населення у Середні віки можна було порівняти з усією християнською Європою. На межі XII—XIII ст. у Китаї проживало близько 100 млн осіб — більше ніж у Європі. Китайці вважали свою державу центром Землі, а всі народи, що жили навколо, вони називали варварами.
Сильна централізована держава на чолі з імператором склалася в Китаї ще в ІІІ ст. до н. е. Від того часу і до початку ХХ ст. Китай незмінно залишався імперією. Правителя Китайської держави називали Сином Неба. Його влада передавалася в спадок й офіційно нічим не обмежувалася. Особа імператора була священною. Він вважався не тільки володарем усіх людей, а й посередником між Небом і «піднебесним світом». Імперію називали втіленням небесного порядку.
Кожен підданий імперії розглядався як інструмент для виконання волі Неба, що передавалася через імператора. У китайському суспільстві існувала сувора ієрархія. Нижче імператора (найближче оточення) стояли вищі сановники, як правило, його родичі. Ще нижче — чиновники, що ділилися на велику кількість рангів. Усіх чиновників у Китаї називали мандаринами. Із їхньою до мператор і управляв імперією. Щоб стати чиновником, потрібно було здобути відповідну освіту і скласти іспит.
Для отримання більш високого рангу знову доводилося складати іспити. До іспитів допускалися всі «добрі люди», які висловили таке бажання. Звичайно, діти чиновників могли краще підготуватися до іспитів. Проте така система забезпечувала доступ до владних структур талановитих людей з усіх верств суспільства. Той, хто складав іспити вищого рівня, отримував місце при дворі й значну платню. Такі люди користувалися повагою і згодом стали називатися шенші (шень — той, що носить пояс влади, ші — учений). Найнижчу сходинку займали «підлі люди» — особисто залежні люди, у тому числі раби.
Великий ученые:НИКОЛАЙ ПИРОГОВ. Русски хирург и анатом,естествоиспытатель и педагог, создатель первого атласа топографической анатоми, основоположник военно-полевой хирургии,основатель русской школы анестезии. Даша Севастопольская — одна из первых военных сестёр милосердия, героиня обороны Севастополя в Крымскую войну 1853—1856 гг. Как и Крестовоздвиженская община сестёр милосердия, Дарья Михайлова стоит в ряду всемирно знаменитых подвижниц. Пётр Ма́ркович Кошка — матрос Черноморского флота, герой Севастопольской обороны 1854—1855 годов, участник Синопского сражения. Один из самых известных героев Обороны Севастополя. Образ матроса Кошки выведен практически во всех отечественных художественных произведениях, повествующих о Крымской войне.
Середньовічний Китай
Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: хто такий Син Неба; як і чому в Китаї утвердилася імператорська форма правління; чому змінювалися імператорські династії; які наслідки для Китаю мало монгольське панування; яким є внесок Китаю в скарбницю світової культури.
син Неба та його піддані. Китай за своїм розміром і кількістю населення у Середні віки можна було порівняти з усією християнською Європою. На межі XII—XIII ст. у Китаї проживало близько 100 млн осіб — більше ніж у Європі. Китайці вважали свою державу центром Землі, а всі народи, що жили навколо, вони називали варварами.
Сильна централізована держава на чолі з імператором склалася в Китаї ще в ІІІ ст. до н. е. Від того часу і до початку ХХ ст. Китай незмінно залишався імперією. Правителя Китайської держави називали Сином Неба. Його влада передавалася в спадок й офіційно нічим не обмежувалася. Особа імператора була священною. Він вважався не тільки володарем усіх людей, а й посередником між Небом і «піднебесним світом». Імперію називали втіленням небесного порядку.
Кожен підданий імперії розглядався як інструмент для виконання волі Неба, що передавалася через імператора. У китайському суспільстві існувала сувора ієрархія. Нижче імператора (найближче оточення) стояли вищі сановники, як правило, його родичі. Ще нижче — чиновники, що ділилися на велику кількість рангів. Усіх чиновників у Китаї називали мандаринами. Із їхньою до мператор і управляв імперією. Щоб стати чиновником, потрібно було здобути відповідну освіту і скласти іспит.
Для отримання більш високого рангу знову доводилося складати іспити. До іспитів допускалися всі «добрі люди», які висловили таке бажання. Звичайно, діти чиновників могли краще підготуватися до іспитів. Проте така система забезпечувала доступ до владних структур талановитих людей з усіх верств суспільства. Той, хто складав іспити вищого рівня, отримував місце при дворі й значну платню. Такі люди користувалися повагою і згодом стали називатися шенші (шень — той, що носить пояс влади, ші — учений). Найнижчу сходинку займали «підлі люди» — особисто залежні люди, у тому числі раби.