Екшн — головний герой звичайно зіштовхується зі злом у найочевиднішому його прояві: злочин, корупція, тероризм, убивство, конкуренти. Не знаходячи іншого виходу, головний герой вирішує вдатися до насильства. У результаті знищенню піддаються десятки, а іноді й сотні лиходіїв. «Хепі енд» (англ. happy end — щасливий кінець) — неодмінний атрибут екшену, зло повинне бути покаране.
Вестерн — у класичних фільмах цього жанру дія відбувається на дикому Заході Америки в XIX столітті. Конфлікт звичайно розвертається між бандою злочинців, представниками влади й мисливцями за нагородою (англ. bounty hunter). Як і у звичайному екшн-фільмі, конфлікт вирішується насильством зі стріляниною. Вестерни просочені атмосферою волі й незалежності, характерної для заходу Сполучених Штатів.
Гангстерський фільм — дія фільмів цього піджанру найчастіше відбувається в США в 1930-і роки — під час розквіту гангстерських угруповань. «Розбирання» між гангстерами і є основою сюжету таких фільмів.
Кіно бойових мистецтв — фільми цього піджанру сюжетно мало відрізняються від звичайних фільмів жанру екшн. Але в протистоянні персонажів карате-фільмів ставка робиться не на застосування вогнепальної зброї, а на рукопашні сутички із застосуванням прийомів східних бойових мистецтв, наприклад, карате.
Гірський фільм — звеличує красу природи та розкриває драматизм зусиль альпіністів підкорювачів вершин.
Пригодницький фільм — на відміну від екшену, у пригодницьких фільмах акцент зміщений із грубого насильства на кмітливість персонажів, уміння перехитрити, обдурити лиходія. У пригодницьких фільмах герой повинен оригінально виплутатися зі складних ситуацій. «Хепі енд» також дуже ймовірний.
Детективний фільм — жанр, здобутки якого незмінно містять ілюстрації злочинних діянь. З цих діянь випливають розслідування й пошук та обвинувачення винних. Впродовж картини у глядача, як правило, виникає бажання провести власне розслідування й висунути власну версію злочину.
Фільм-драма — специфіку жанру становлять сюжетність, конфліктність дії, достаток діалогів і монологів. Драми зображують в основному приватне життя людини і його гострий конфлікт із суспільством. При цьому акцент часто робиться на загальнолюдських протиріччях, втілених у поводженні і вчинках конкретних героїв фільму.
Трагедія — напевно театральну трагедію не слід розглядати як окремий випадок драми, але в кінематографі це в принципі вірно. Основу трагедії також становить зіткнення особистості зі світом, суспільством, долею, вираження в боротьбі сильних характерів і страстей. Але, на відміну від звичайної драми, трагічна колізія звичайно завершується загибеллю головного героя.
Камершпіле — різновид драми, що склався у німецькому театрі, мистецтві й кіно на початку 1920-х, характерними ознаками якого є психологізм на межі з натуралізмом, намагання розкрити внутрішню сутність зазвичай нечисленних персонажів — представників середнього бюргерства і чиновництва, соціальний песимізм.
Історичний фільм — фільми цього жанру реконструюють історичні події, що реально відбувалися.
Військовий фільм — назва говорить саме за себе, це фільми про війну.
Кінокомедія — до цього жанру відносяться фільми, які ставлять за мету розсмішити глядача, викликати посмішку, поліпшити настрій.
Комедія станів (ситуацій) — це класичний вид комедії, заснований на тому, що герої фільму потрапляють у курйозні, смішні становища. Найчастіше сценарій пишуть саме у такому піджанрі. Такі фільми часто зрозумілі людям різних поколінь.
Комедія характерів — це класичний вид комедії, заснований на тому, що комічне фільму базується на смішних особливостях персонажа (англ. character — «персонаж», звідси й назва піджанру), Такі фільми, як правило, «живуть» лише у своїй епосі, і часто незрозумілі людям інших поколінь.
Чорна комедія — комедія, побудована на
Концертная симфония для арфы с оркестром "Фрески Софии Киевской" композитора В.Кикты является в творчестве композитора наиболее авторским произведением, так как в нем отражена индивидуальность композитора и все те музыкальные средства, присущие его творчеству. Симфония передает взгляды современного композитора на события В.Кикта интерпретирует их, вносит собственные авторские интонации, при этом сохраняя дух древности. Мы слышим колокольный звон, а солирующий инструмент - арфа - своими лирическими партиями как нельзя лучше переносит слушателей на несколько веков назад. Как нельзя лучше передан образ Киева с его творческим наследием в концертной симфонии "Фрески Софии Киевской"