Катта ашула или Патнис ашула (букв. большая или возвышенная песня, песня с подносом) – присущее Ферганской долине Узбекистана крупное вокальное направление, значительный песенный жанр, своеобразный стиль и прием пения.
Исполняется двумя или более (до пяти) певцами поочередно без инструментального сопровождения.атта ашула – традиционная песенная форма, которая широко и устойчиво бытовало в и получило распространение в народной среде. Устная передача навыков и техники пения от мастера к ученику остается основным сохранения песни и её духовной ценности. Для неё характерна лаконичность средств выражения и экспрессивность музыкального языка, динамичность музыкального развития и яркая эмоциональность. Образный строй связан с традиционной поэзией лирико-философского склада.
Объяснение:
Садко (опера)

Батьківська категорія: Опера, балет
Опера Миколи Римського-Корсакова. Лібрето за мотивами билин створено композитором спільно з В. І. Бєльського. Вперше виконана 7 січня 1898 е. В Москві, на сцені Російської приватної опери (театр С. І. Мамонтова)
Дія відбувається в Новгороді і на море-окіане в напівказкове-полуисторическими час. Між четвертою та п'ятою картинами проходить дванадцять років.
Картина перша. У багатих хоромах братчини в Новгороді йде веселий бенкет. Гуслярі славлять іменитих гостей, щшь один молодий гусляр Садко не хоче славити їх багатства. Якщо б була у нього золота скарбниця, не сидів би він сід¬нем в Новгороді, а накупив би товару червоного, спорядив би кораблі і поїхав би шукати шляхів до синього моря. Коль замовлений шлях на море Балтійське, « поплив я б по Ільмень- озеру, дротів кораблі я б волоком і пройшов по великим річках я б до синього моря ... По далеких морях, по роздоллю землі пронеслася б слава Новгорода! А та ви б тоді, гості знатні, за те у пояс мені поклонилися ».
Не сподобалися сміливі мови гусляра знатним людям Новгорода: злякалися вони, як би Садко не збентежив простий народ, «голота шинкарську». Прогнали геть купці зухвалого гусляра.
картина друга. Світлої літньої ночі вийшов Садко на крутий берег Ільмень-озера, сіл на біл-горючий камінь і задумався невесело. «Слухай, ти, хвиля хиткі, ти, раз-дольіце широке, про мою чи доля гірку та про думоньки заповітну». Сколихнулася вода в озера Налетів легкий вітерець; захиталися і зашуміли очерети, заколихалося вода. І раптом побачив Садко дивну картину: пливе по озеру стадо білих лебедів. Обернулися білі лебеді красни¬мі дівчатами - дочками царя морського, а прекрасніше всіх менша дочка царя, Волхова. Заспівав Садко веселу хороводную пісню, стали дівиці водити кола і розбрелися по лісу. Залишилася на березі лише царівна Волхова. Розповіла Вол¬хова Садко, що сестри її все засватана за сині моря, тільки їй, Волхові, не бути за синім морем. Бути їй вен-Чанной з добрим молодцем. Замилувався Садко красаві¬цей царівною,
Але почало світати. Пора Волхові з сестрами повертатися на дно морське. На прощання дарує вона Садко трьох рибок - золоті пера. Закине Садко мережі в Ільмень- озеро, виловить рибок і буде щасливий: стане він багатий і побачить далекі країни.
Картина третя . Всю ніч чекає Садко молода дружина Любава Буслаевна. Не дають їй спокою гіркі думки: вірно, розлюбив її Садко. Входить Садко. Він розповідає Любави, що задумав йти на берег Ільмень-озера і побитися «про великий заклад; закласти свою буйну голову »: є в озері риба - золото перо. Любава намагається зупинити чоловіка, але Садко не слухає її умовлянь і йде шукати своє щастя.
Картина четверта . На березі Ільмень-озера зібрався весь новгородський люд. Багато тут заморських держ- гей з дивовижними товарами. Купці потішаються над Сад¬ко шкода, немає у нього скарбниці золотою, а то закупив би він усі товари. І з подивом слухають нову вихвалки Садко: «Знаю я про диво дивне, відаю про диво дивне: є в Ільмень-озері, є риба - золото перо». Не вірять гусляр на-стоятеля Новгорода, але хоче битися він об заклад: Садко за¬ложіт свою буйну голову, а вони - всі свої товари.
Садко закидає мережі. Чи не обдурила його Волхова, попа¬лісь в мережі три золоті рибки, які обернулися злитками золота. Тепер багатий гусляр, і народ співає йому славу. Збирає Садко дружину, споряджає кораблі і просить заморських гостей розповісти про краю далекі, щоб знати, куди шлях тримати.
Варязький гість співає пісню про туманному і похмурому краї варягів. Про чудеса і чудових багатства далекої Індії розповідає індійський гість. Місто дзвінких пісень Веденец, що серед моря став, славить веденецкій гість. Дякує Садко заморських гостей, прощається з дружиною своєю Любавой, і відправляється його дружина в далекі країни.
Картина п'ята . За Окіаю-моря синього пливуть кораблі Садко. Раптом передній Сокіл-корабель останавліва¬ется з обвислими вітрилами: то морський цар розгнівався на Садко за те, що той дванадцять років не платив йому данину. Кинула дружина жереб, кому шлях тримати на морське дно, кому бити чолом царю морському. І випав той жереб молодому гусляр Прощається він з дружиною, бере свої гуслі і відправляється в Підводне царство. І тільки зник Садко під водою, вітер надув вітрила, і знову понісся корабель по синьому морю.
Картина шоста . На раковині, запряженій касатки, опускається в терем морського царя Садко. Грізно встреча¬ет його цар Але Волхова просить батька не гніватися, а веліти краще Садко пісню заспівати. Сподобалися морського царя спів і гра молодого гусляра, і вирішив він одружити його на своїй дочці Зібралися на весільний бенкет все чудовиська морські, стали пісні співати та танцювати. А коли Садко почав на гуслях підігравати, навіть сам морський цар з царицею водяница пустилися в танок. Почалася на море буря небувала, стали тонути кораблі. І тоді звідки не візьмись з'явився могутній богатир. Важким посохом вибив
С четырех лет Паганини начал заниматься музыкой, обучался игре на скрипке, мандолине и гитаре. Учителями будущего композитора сначала был отец, большой любитель музыки, а затем Джакомо Коста – скрипач собора Сан Лоренцо.
Первый концерт Паганини состоялся в Генуе, когда ему было 11 лет. Среди исполняемых сочинений в нем прозвучали и собственные вариации юного музыканта на тему французской революционной песни Карманьола.
Благодаря маркизу Джанкарло ди Негро, генуэзскому аристократу и меломану, Никколо смог продолжить образование у виолончелиста Гаспаро Гиретти. Он заставлял сочинять музыку без инструмента, развивая слышать внутренним слухом. За несколько месяцев Никколо сочинил 24 фуги для фортепиано в четыре руки. Им были также написаны два скрипичных концерта и различные пьесы, которые не дошли до нашего времени.
В 1797 году, после краткого периода занятий в Парме со скрипачом и преподавателем Алессандро Роллой, Паганини совершил свое первое концертное турне.
Юный музыкант с большим успехом выступал в итальянских городах – Флоренции, Пизе, Ливорно, Болонье и Милане.С 1801 по 1804 год Паганини жил в Тоскане. Именно к этому периоду относится создание знаменитых каприччи для скрипки solo.
В 1805 году в расцвете исполнительской славы музыкант сменил концертную деятельность на придворную службу в Лукке камерным пианистом и дирижером оркестра, но в 1808 году вернулся к концертированию.
В 1811 году он сочинил Первый концерт ре мажор для скрипки с оркестром, в 1826 году – Второй концерт си минор для скрипки с оркестром.
Своеобразие манеры игры, легкость владения инструментом вскоре принесли ему известность в масштабах всей Италии. Паганини неоднократно выступал в театре "Ла Скала".
С 1828 по 1834 год он дал сотни концертов в крупнейших городах Европы, которые вызвали восторженную оценку композиторов Франца Шуберта, Роберта Шумана, Фредерика Шопена, Джоаккино Россини, поэта Генриха Гейне, писателей Иоганна Гете, Оноре Бальзака, Tеодора Гофмана. Феномен Паганини оказал сильнейшее воздействие на творчество композитора Ференца Листа, называвшего игру итальянского маэстро "сверхъестественным чудом".
Творческий путь Паганини был внезапно прерван в 1834 году, причинами чего стали пошатнувшееся здоровье музыканта и ряд публичных скандалов, возникших вокруг его фигуры. На родину в Геную он вернулся в 1837 году тяжело больным человеком.
В последние дни жизни Паганини мучили приступы сильного кашля, из-за которых музыкант не мог принимать пищу и говорить – писал свои на листках бумаги. Умер Паганини в Ницце 27 мая 1840 года. После смерти Паганини папская курия долго не давала разрешения на его погребение в Италии. Лишь много лет спустя, в 1876 году, прах музыканта был перевезен в Парму и захоронен там.
Паганини обладал драгоценной коллекцией скрипок работы Антонио Страдивари, семей Гварнери и Амати, из которых свою наиболее любимую и известную скрипку Джузеппе Гварнери завещал городу Генуе.
Имя Никколо Паганини стало символом наивысшей виртуозности в музыкальном исполнительстве, Он заложил основы современной скрипичной техники, оказал влияние на развитие пианизма и искусства инструментовки. Паганини был и крупнейшим композитором, одним из основоположников музыкального романтизма. Особенно популярны его 24 каприччи для скрипки solo, два концерта для скрипки с оркестром. Ему принадлежат также различные пьесы и вариации для скрипки, инструментальные ансамбли, многочисленные пьесы для гитары. Многие скрипичные произведения величайшего скрипача обработаны Ференцем Листом, Робертом Шуманом, Иоганнесом Брамсом, Сергеем Рахманиновым. Образ Никколо Паганини запечатлен Генрихом Гейне в повести "Флорентийские ночи".