Протягом другої половини XVII століття німецькі композитори почали писати подвійні твори, об'єднуючи прелюдію (або токату) з фугою в тій же тональності. Одним з перших таких композиторів був Йоганн Пахельбель, хоча прелюдії і фуги І. С. Баха більш численні і користуються більшою популярністю сьогодні. Органні прелюдії Баха вкрай різноманітні, в них простежується як північно німецьке, так і южнонемецький вплив.
Відомі цикли прелюдій[ред. | ред. код]
Й. К. Ф. Фішер — Ariadne musica, 1702 , 20 прелюдій і фуг у 19 тональностях.
Йо́ганн Себастья́н Бах — два тома «Добре темперованого клавіра», 1722 и 1744. Кажен том містить по 24 прелюдії і фуги в 12 основних мажорних та 12 мінорних тональностях.
Л. ван Бетховен — 2 прелюдії, Op. 39; кожна проходить через усі мажорні тональності.
Ф. Шопен — 24 прелюдії Op. 28, по одній на кожну мажорну і мінорну тональності, що вживаються.
Клод Дебюссі — два томи по 12 прелюдій, 1910 и 1913 . В кінці кожної прелюдії є її назва, у той час як попереду тільки римське число, що вказує її номер.
С. В. Рахманінов — прелюдія Op. 3 № 2, 10 прелюдій Op. 23 і 13 прелюдій Op. 32: всього 24 прелюдії.
О. М. Скрябін — 24 прелюдії, Op. 11 та багаточисельні більш короткі цикли прелюдій.
П. Гіндемит — Ludus Tonalis, 1940 : прелюдія, 11 інтерлюдій и 1 постлюдія, що перемежовуються 12 фугами.
А. Гінастера — цикл з 12 «Американских прелюдій» (Doce Preludios Americanos), 1946.
Задерацький, Всеволод Петрович — цикл з 24 прелюдій та фуг, 1937
Д. Д. Шостакович — цикл з 24 прелюдій и фуг, 1951, і більш ранній цикл з 24 прелюдій для фортепіано.
Объяснение:
