Полифония относится к одной из самых ранних форм музыки. Её возникновение относится к XII веку. В переводе с греческого языка слово «полифония», означает «многозвучие». Оно указывает на то, что речь идёт о музыке многоголосной - вокальной, вокально-инструментальной или чисто инструментальной.
Но не только наличие нескольких голосов связывается в музыке с понятием полифонии - ведь многоголосие встречается и в народных песнях, и в оперных ансамблях, и в хоровой музыке. Во всех этих видах музыкального творчества, конечно, может присутствовать полифония. Однако с полифонией, как правило, ассоциируется особый мир музыкальной образности, прежде всего тот, который зародился в недрах церковной музыки и достиг своего расцвета у мастеров средневековья, Возрождения, в творчестве И. С. Баха, у композиторов последующих эпох, таких, как В. А. Моцарт, Л. Бетховен, Ф. Шуберт, Дж. Верди, И. Брамс, и многих других.
Разом із Бедржихом Сметаною, Антонін Дворжак вважається чільним представником чеської композиторської школи. Його творча спадщина охоплює різні жанри — симфонії (найвідоміша — мі мінор «З нового світу» op. 95, 1893), струнний квартет, опери (найвідоміша — «Русалка»), симфонічні поеми, пісні, меси, фортепіанні твори та інструментальні концерти, зокрема найвідоміший — віолончельний концерт сі мінор op.103, про який Й. Брамс писав наступне: «Якби знав, що віолончель здатна до таких речей, сам написав би цей концерт»
Дворжак широко використав жанрові й ритмоінтонаційні особливості чеського й моравського музичного фольклору. Риси національної самобутності виявилися в комічній опері «Король і вугляр», патріотичному гімні «Спадкоємці Білої Гори» для хору й оркестру й вокальних «Моравських дуетах»; особливо яскраво національний характер відчуємо в «Слов'янських танцях» (спочатку для фортепіано в 4 руки, пізніше для оркестру, й інших інструментів) і «Слов'янських рапсодіях».
Могила А. Дворжака на Вишеградському кладовищі в Празі
Ряд творів Дворжака присвячені історичному минулому Чехії й національно-визвольних устремлінь народу; серед них — ораторія «Свята Людмила», «Гуситська увертюра», музика до спектаклів драматичного театру, у тому числі до п'єси «Йозеф Каетан Тил». Опери Дворжака поряд з операми Б. Сметани становлять основу національного музично-театрального репертуару.
Найціннішим внеском у світову музичну культуру є симфонії Дворжака, що заклали фундамент національного симфонізму, концерт для віолончелі з оркестром і камерно-інструментальні твори (тріо «Думки»). Багато творів Дворжака приваблюють життєрадісністю, теплим ліризмом, м'яким гумором, відбивають картини чеської природи й побуту. Своєрідний світ чеських казок і легенд розкривається в симфонічних поемах «Водяний», «Напівзоряниця» й ін.
У Празі працюють товариство та музей його імені (з 1932). У Нелагозевесі в будинку, де народився Дворжак, також відкритий музей. Ім'я Дворжака носить один із празьких квартетів.
