В 1841 году Е. Керн забеременела. Начавшийся незадолго до этого бракоразводный процесс Глинки с женой, уличённой в тайном венчании с корнетом Николаем Васильчиковым (1816—1847), племянником крупного сановника Иллариона Васильчикова[10][неавторитетный источник?], давал Екатерине надежду стать женой композитора. Глинка также был уверен, что дело решится быстро и вскоре он сможет жениться на Керн. Но судебный процесс затянулся. Керн постоянно требовала от Глинки решительных действий. Он дал ей значительную сумму на аборт[11], хотя очень переживал по поводу случившегося. Чтобы сохранить всё в тайне и избежать скандала в обществе, мать увезла дочь в Лубны на Украину «для перемены климата».
Михаил Иванович Глинка. Портрет Степанова П. А. 1842
В 1842 года Керн вернулась в С-Петербург. Глинка, ещё не получивший развода с прежней женой, часто виделся с ней, однако как он признается в своих записках: «…уж не было прежней поэзии и прежнего увлечения». Летом 1844 года Глинка, покидая Санкт-Петербург, заехал к Е. Керн и простился с ней. После этого их отношения практически прекратились. Столь желанный развод Глинка получил лишь в 1846 году[10], но связывать себя узами брака побоялся и прожил остаток жизни холостяком.
1844—1857 Править
Тяжело переживая критику своей новой оперы, Михаил Иванович в середине 1844 года предпринял новое длительное заграничное путешествие. На этот раз он поехал во Францию, а затем в Испанию. В Париже Глинка познакомился с французским композитором Гектором Берлиозом, который (позже) стал почитателем его таланта. Весной 1845 года Берлиоз исполнил на своем концерте произведения Глинки: лезгинку из «Руслана и Людмилы» и арию Антониды из «Ивана Сусанина». Успех этих произведений навёл Глинку на мысль дать в Париже благотворительный концерт из своих сочинений. 10 апреля 1845 года большой концерт русского композитора с успехом в концертном зале Герца на улице Победы в Париже.
Глинка М. И. Париж. 12 мая 1845 г.
13 мая 1845 года Глинка отправился в Испанию, где изучал традиционную культуру, нравы, язык испанского народа, записывал испанские фольклорные мелодии. Творческим результатом этой поездки явились две симфонические увертюры, написанные на испанские народные темы. Осенью 1845 года Глинка закончил увертюру «Арагонская хота», а в 1848 году, уже по возвращении в Россию, — «Воспоминание о летней ночи в Мадриде»[12].
Збірка представляє уславлених майстрів українського образотворчого мистецтва, які зіграли значну роль у становленні вітчизняної школи живопису. В долі і творчості кожного з них сфокусовані особливості культурного життя епохи, коли Україна здійснювала непростий перехід від середньовіччя до новітнього часу. Кращі ментальні риси українців, їх природне прагнення до прекрасного знайшли своє відображення в мистецтві великих художників.
Лука Долинський (1750-1824) – український живописець, портретист, яскравий представник національного барокового іконопису, засновник традицій європейського класицизму в українському живописі кінця ХУІІІ – початку ХІХ століття.
Народився у середині ХУІІІ століття на Київщині у місті Біла Церква. Рано втратив батьків та доля привела юнака до Києва, до греко-католицького монастиря, де з благословення настоятеля, який помітив рідкісний хист хлопчика, Лука починає навчатися малярству у місцевих іконописців. Потім продовжує навчання у Львові та вдосконалює майстерність у Академії мистецтв Відня.
Авторський стиль художника сформувався під впливом кращих традицій італійського бароко, зокрема, венеціанської школи. За час навчання у Віденській Академії нагороджений похвальними листами та перснем з руки імператриці Марії-Терезії. Ще один перстень з руки імператора Йосифа ІІ художник отримав за оформлення інтер’єру собору Святого Юра у Львові (полотна з євангельських сюжетів розміщені у вівтарній частині собору) та церкви святого Духа при греко-католицькій духовній семінарії.
Протягом трьох років Лука Долинський займався оформленням інтер’єру та іконостасу Успенського собору Почаївської Лаври. Оформляв церковні інтер’єри Жовкви, Городка. Художник відомий блискучим виконанням світських та історичних портретів сучасників та діячів української історії.
Объяснение:
