А́рия (итал. aria — воздух) — вокальное произведение для одного голоса с аккомпанементом, соответствующее драматическому монологу, обычно в составе оперы, оперетты, оратории или кантаты.
Оперы Кристофа Виллибальда Глюка (1714—1787) занимают важное место в музыке эпохи классицизма[1]. Глюк входит в число самых знаменитых и влиятельных австрийских композиторов[2][3], оперы являются наиболее значимыми его произведениями[4]. Точное количество опер, принадлежащих Глюку, указать сложно: разные источники по-разному учитывают созданные им сочинения, среди которых встречаются различные варианты одних и тех же опер; кроме того, часть нот утрачена, а авторство ряда работ спорно. Большинство источников приводит списки примерно из 50 опер[5][4][6][7]. «Музыкальная энциклопедия» пишет о 107 операх, но в собственном списке также указывает около 50[8].
Объяснение:
Смысл мифа - в прославлении великой силы искусства, супружеской верности и страстной любви. Почему же он незнатного происхождения? Сын речного бога, а по одной из версий - сын самого бога Аполлона. И муза Каллиопа - дочь Зевса и Мнемосины, между прочим. Да и не в происхождении дело.
Орфей - это светлое искусство, которому подвластно все и вся: люди, боги, природа. Орфей не почитал бога Диониса, темного бога низменных страстей и виноделия, и за это его растерзали вакханки.
Сила искусства выше богов и выше смерти - вот о чем этот миф.
І от одного разу приснився юнакові дивний сон - ніби йшов він непролазними темними хащами. Пробирався довго, втрачаючи сили, але надію вибратися не втрачав. Раптом перед ним виникла гора, вершина якої впиралась аж до самісінького неба. Нікого не побачив юнак на тій горі, але почув голос:
- Я давно тебе чекав, людино, цілих двадцять років. Я бачив твоє народження й уселив у твою душу музику. Чи не загубив ти її?
- Ні, - відповів здивований юнак.- Музика весь час живе у моїй душі, але я не маю інструмента, який би допоміг мені передати красу мелодій, що народжуються в моїй душі.
- А навіщо тобі потрібен інструмент?
- Я хочу ті мелодії дарувати людям. Можливо, їм буде легше жити...
- О, це гарний вчинок - подарувати іншим красу, якою володієш тільки ти. Добре, я навчу тебе, як зробити необхідний інструмент. Але ти назавжди втратиш спокій. Ти будеш важко працювати, виконуючи замовлення тих же людей. Чи згоден ти, юначе, на таке життя?
- Згоден, - не роздумуючи сказав той.
- Тоді однині ти зватимешся Майстром. У понеділок до сходу сонця ти вирушиш у дорогу до далеких північних лісів. Ітимеш три доби. В четвер на світанку ти врешті побачиш ліс. Іди поміж дерев, прикладай вухо до кожного. В якому почуєш музику - зрубай. Зроби з нього скрипку. Вона знатиме мелодії твоєї душі.
Юнак так і зробив. Довго він майстрував скрипку із співучого дерева. Та коли закінчів і провів смичком по струнах, то почулась не чарівна музика, а страшний скрегіт. Майстер кинув інструмент на підлогу й у розпачі ледь не прокляв своє життя. Заради чого він витерпів стільки пригод? Втомлений і розбитий, він задрімав. І знову почув той голос:
- Я не сказав тобі найважливішого: голос для своєї скрипки ти знайдеш на тій високій горі, вершина якої обгорнена білими пухнастими хмарами. То голос твоєї коханої. Забравши її голос, ти назавжди зробиш дівчину нещасною. Чи готовий ти до цього?
Юнак не встиг відповісти, бо сон розвіявся. Але музика в його душі не змовкла, й вирішив юнак іти до високої гори.
Йшов він довго. День змінювала ніч, а за ніччю знову приходив день. Невідомо, скільки пройшло часу, як на горизонті замаячила гора, вершина якої була обгорнена білюсінькими хмарами. Майстер прискорив ходу. Він тоді ще не знав, перед яким вибором поставив його віщий голос.
І коли юнак виліз на гору, то побачив прекрасний палац, який знизу не можна було бачити через хмари і туман. Майстер з хвилюванням переступив поріг палацу й завмер, побачивши перед собою чарівну дівчину. Коли вона заговорила до нього, серце юнака ледь не розірвалося від жалю, адже цей кришталевий чарівний голос він мав відібрати.
Коли він розповів дівчині, навіщо прийшов, вона посмутнішала. Юнак сподобався їй, і красуня вирішила йому до
- Я готова віддати тобі свій голос, але ти повинен будеш зі мною одружитися. Ти розумієш, що я буду німою, ніколи більше до тебе не заговорю. Я йду на цю пожертву заради тебе, а ти - заради людей. То як нам бути?
Юнак був готовий до всього, адже він з першого погляду закохався в цю прекрасну дівчину.
І скрипка озвалася голосом коханої. Це була пісня прекрасна, ніжна, але смутна. Смутною була й Майстрова дружина. Посміхалася лише тоді, коли плакала скрипка, даруючи людям мелодії їхнього кохання