Театра́льне мисте́цтво (англ. Performing arts) — вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за до сценічної дії акторів перед глядачами.
Театр — вид мистецтва, художньо освоює світ через драматичну дію, що здійснюється творчим колективом.
Основа театру — драматургія. Синтетичність театрального мистецтва визначає його колективний характер: у виставі об'єднуються творчі зусилля драматурга, режисера, художника, композитора, хореографа, актора.
Театральні постановки поділяються за жанрами:
Драма;
Трагедія;
Комедія;
Мюзикл і т. д.
Театральне мистецтво сягає своїм корінням в глибоку старовину. Його найважливіші елементи існували вже в первісних обрядах, в тотемічних танцях, в копіюванні повадок тварин і т. д.
Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдяки синтезу драматургії, архітектури живопису, скульптури, музики, майстерності актора. Отже, можна простежити певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють переважно між собою, то мистецтво хореографії та театру, а далі ми побачимо, що і мистецтво кіно, використовує міжвидовий синтез.
Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості в театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беруть участь принаймні п'ять осіб, але іноді у виставі бере участь один актор — це моновистава. Тільки, якщо всі вони стають співавторами, спектакль перетворюється у витвір мистецтва. Велика відповідальність при його створенні покладається на режисера-постановника, оскільки саме він повинен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, вибудувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею. Цей процес надзвичайно складний особливо тоді, коли драматурга і режисера розділяє значний часовий проміжок: необхідно передати атмосферу тієї епохи, у межах якої розгортається дія спектаклю, відтворити специфіку побуту, особливості костюмів тощо. Саме це і допомагає зробити режисерові художник, а музичне оформлення, що покладається на композитора, дає змогу посилити драматичне напруження дії, створити важливий емоційний фон спектаклю.
Зв'язуючою ланкою між драматургом і режисером є актор, який не просто доводить їхній задум до глядача, а й примушує повірити його в те, що відбувається на сцені. Саме актор може порушити міру умовності, що притаманна мистецтву театру. Проте створити повноцінний образ здатний тільки справжній актор, який володіє засобами акторської майстерності: системою зображувально-виражальних прийомів (міміка, дикція, інтонація, пластика, рух тощо), фантазією, вмінням імпровізувати та ін. Це дає можливість акторові встановити емоційний контакт з глядачем, примусити останнього співпереживати дії, що розгортаються на сцені.
Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє його переважно від усіх видів мистецтва (виняток — хореографія), полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої творчост гати створення художнього образу власними очима. Естетичний вплив справжнього театрального мистецтва, що викликає почуття емпатії — співпереживання у глядача, приводить його до катарсису — духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі.
Відомості про театр ляльок зустрічаються ще в античній літературі, відомо також, що в і Давньому Єгипті були театралізовані вистави релігійного змісту з використанням ляльок богів.
З даніх давен лялькові вистави відомі також у країнах Сходу — в Китаї (куй-лей-сі), Японії, [[Інджхуууйж ія|Індії]], Індонезії тощо.
Виготовлення ляльок, зокрема великого розміру, приміром з пап'є-маше, практикувалося й зустрічається в наш час для участі у святковій ході, скажімо під час карнавалів у Іспанії, Франції та Німеччині.
У Туреччині (від доби Османської імперії) та в прилеглих народів (наприклад, у вірмен) поширення набув театр тіней караґьоз.
До початку XIX століття народний театр ляльок поступився напівпрофесійному — у період розквіту романтизму місцева інтелігенція починає ладнати аматорські лялькові вистави, що часто поєднуються з вивченням і збереженням народних традицій. Дуже швидко на це приходить мода — і ось уже відвідання таких, часто ліричних або сатиричних вистав, нерідко з додаванням етнографічних чи соціальних деталей і дуже часто на невибагливий сюжет про кохання людей з різних станів суспільства, стає дуже популярним в середовищі освіченого міщанства. Відомо, що навіть класики світової літератури Жорж Санд, Анатоль Франс, Моріс Метерлінк і Бернард Шоу писали для лялькового театру.
Во-первых, подготовку к занятиям по вокалу можно разделить на два пункта: подготовку мозга и подготовку тела. Первый пункт включает в себя теоретические знания, сольфеджио, развитие общей музыкальной культуры, знания об анатомии вашего вокального аппарата. Вы готовите ваш мозг ориентироваться в том, что вы поёте. Второй пункт состоит в подготовке тела. Включает этот пункт в себя подготовку дыхательного и артикуляционного аппаратов, поиск точки опоры для пения и её закрепление.
Голосовые связки требуют бережного обращения. Главное — не стараться прыгнуть выше головы. Мы можем дать вам два базовых совета:
• если вы пока поёте тихо, то и разминку нужно начинать в привычном для вас режиме.
• то же самое с высокими и низкими нотами: начинайте с привычного и комфортного, но постепенно старайтесь расширять свой диапазон «диапазон» — разницу между самой высокой и самой низкой нотами, которые вы можете спокойно спеть.
— Новичку, чтобы начать заниматься, нужно в первую очередь найти СВОЕГО учителя, — советует Екатерина. — Самообучение не всегда безопасно, потому что новички часто идут на ощупь, вслепую, пренебрегая техникой безопасности и вокальной гигиены. Обучающие сайты в интернете могут оказаться бесполезными, а в некоторых случаях даже вредными для будущего вокалиста.
Профессионал также выбрать наиболее подходящее направление в музыке, развить уникальные вокальные данные.
Итак, определим первые шаги к овладению вокалом:
• решите, для чего вам это нужно и каким направлением вы хотите заниматься. Взвесьте свои возможности и желания, присмотритесь к выступлениям любимых исполнителей;
• найдите преподавателя. Если школьник может по родителей отправить его в музыкальную школу, то взрослый человек может найти для себя множество музыкальных студий. В Архангельске такие есть, многие из них параллельно могут предложить вам освоить музыкальный инструмент.
При выборе преподавателя стоит опираться на его исполнительский и педагогический профессионализм (ваш будущий учитель должен как минимум иметь профессиональное музыкальное образование, ориентироваться в различных музыкальных стилях, владеть знаниями в области анатомии и физиологии, обладать вокальной эмпатией и поддерживать высокий уровень компетенций в постоянно изменяющемся мире эстрадного вокала), а также на ваше чувство взаимной симпатии.
По педагога подобрать для вас упражнения и план обучения. Возможно, вам придётся начать с самых азов и изучить нотную грамоту, а, может, будет иметь смысл сразу приступить к пению и тренажу связок и вокального аппарата. Но ни от нотной грамоты, ни от длительных упражнений вам не сбежать, если вы занялись вокалом всерьёз.
Самое главное, чтобы процесс обучения пению доставлял вам радость и проходил безболезненно, как в эмоциональном, так и физическом плане — душевный комфорт, а также отсутствие болевых ощущений являются главным показателем на пути к овладению искусством вокала. Удачи!
«Имя Моцарта вошло в духовную жизнь человечества как «символ самой музыки». (Б. Асафьев)
Вольфганг Амадей Моцарт – гениальный австрийский композитор. Среди величайших мастеров музыки В. А.Моцарт выделялся ранним расцветом мощного и всестороннего дарования. Интересна судьба композитора – от триумфа вундеркинда до тяжелой борьбы за существование и признание в зрелом возрасте, беспримерной зрелостью художника, который предпочел необеспеченную жизнь независимого мастера унизительной службе у деспота-вельможи, и, наконец, всеобъемлющим значением творчества, охватывающего почти все жанры музыки.
Жизнь В. А. Моцарта удивительна и необычна. Его яркий, щедрый талант, постоянное творческое горение дали совершенно поразительные, единственные в своем роде результаты.
Его музыку называли «языком души, которым говорит бесконечность».
Ярко охарактеризовал искусство великого композитора Д. Д. Шостакович: «Моцарт – это – молодость музыки, это вечный юный родник, несущий человечеству радость весеннего обновления и душевной гармонии».
В наши дни музыка композитора звучит в концертных залах, оперных театрах. Произведения В. А. Моцарта обязательны в программах консерваторий, международных конкурсов. О Моцарте пишут книги, статьи, стараясь раскрыть глубину и красоту его музыки, рассказать о его необычайном даровании, о его яркой, интересной, но в то же время полной труда и огорчений жизни. Именно поэтому мы выбрали именно эту тему проекта. В начальной школе дети не знают, на сколько была трагична судьба этого великого композитора и насколько по началу беззаботна и радостна.Проект по музыке на тему: "ЖИЗНЬ И ТВОРЧЕСТВО ВЕЛИКОГО КОМПОЗИТОРА В. А. МОЦАРТА"