1. Многие люди перенимают твое отношение к ним. Никто не хочет общаться впустую, чтобы они что-то говорили другому, а тот другой, даже внимания не обращал на них. А когда ты начинаешь с уважением общаться с человеком, ты возвышаешься в его глазах - становишься предметом подражания и уважения. И тот человек начинает делать точно также, как и ты сам.
2. Злые люди - могут обидеть, добрые но что могут сделать равнодушные? Ничего. Ты не знаешь, о чем они думают, не знаешь их цели - и это самое ужасное. Если ты примерно знаешь, что может тебе сделать плохой или добрый человек, то намерений равнодушного человека - тебе не дано узнать. А неизвестность, как мы знаем, пугает...
3. Близкие люди мне чувствовать себя собой. Я начинаю активнее общаться, работать, чувствую, как хочу обрадовать их. Приятно видеть на лице близкого человека улыбку!
Малознакомые люди вызывают у меня огромный интерес, и во мне просыпается ужасное любопытство. Я чувствую, как я учусь разговаривать с неизвестным человеком, я чувствую, что все меньше и меньше стесняюсь его. Вскоре, это приводит к нулевой пассивности в моих отношениях с малознакомыми людьми.
Так понад сім десятиліть тому образно висловилася відома українська письменниця Ольга Кобилянська з нагоди пам’ятних подій — переходу Червоної Армії Дністра і початку входження до складу України її споконвічних територій — Північної Буковини та українського Подунав’я.
Твердо вірячи, що ці знаменні червнево-серпневі дні далекого вже 1940 року мають бути вписані золотом на скрижалях літопису Соборності України, відгукуючись на 70-річчя утворення Чернівецької і Акерманської областей (7 серпня 1940 року), зважаючи на факти: з одного боку, політичного забуття подій, пов’язаних із збиранням воєдино усіх українських етнічних земель, а з другого — наполегливої, відкритої румунської експансії на нашу територію, на основі наукових досліджень, періодичних видань, архівних матеріалів познайомимо читачів газети з історичним процесом возз’єднання Північної Буковини та Північної (Хотинщина) і Південної (Придунав’я) Бессарабії в єдиній Українській державі.
Передовсім здійснимо короткий екскурс в історію цих українських земель.
1. Проти іноземних окупантів,
за возз’єднання з Україною
Північна частина Буковини у Х—ХІІ століттях входила до складу Київської Русі, у ХІІ—ХІV століттях — до Галицько-Волинського князівства. Після монголо-татарської навали була поневолена Золотою Ордою. В 1345 році опинилася під владою угорської корони. Згодом (1359 рік) тут виникло Молдавське князівство, яке невдовзі майже на 300 років потрапило у васальну залежність від Османської імперії. У 1774 році Буковина була захоплена габсбурзькою Австрією (з 1867 року — Австро-Угорська імперія), у складі якої перебувала до 1918 року. Третього листопада 1918 року в Чернівцях відбулося 40-тисячне Буковинське народне віче, яке проголосило «прилучення австрійської часті української землі до України». Це, до речі, була перша вимога народу про створення єдиної Української держави. Однак уже 11 листопада того самого року румунські війська окупували Чернівці, а на початку грудня — всю Північну Буковину.
Подібна історична доля і у бессарабських земель: вони перебували у складі Болгарського царства, під владою київських і галицько-волинських князів, молдавських правителів, османських поневолювачів. За Бухарестським мирним договором 1812 року Бессарабія увійшла до складу Російської імперії. В листопаді 1918 року разом з Північною Буковиною Румунія анексувала і Бессарабію, в тому числі і українські етнічні землі: Акерманщину та Ізмаїльщину (Південна Бессарабія) й Хотинщину (Північна Бессарабія).
Трудящі Північної Буковини і українських придунайських земель не змирилися з таким становищем. При цьому головною особливістю їх національно-визвольного руху та опору соціальному гнобленню було прагнення до возз’єднання з Україною. Відзначаючи цю характерну рису, Ф. Енгельс ще у 1855 році писав, що західноукраїнські трудящі віками тяжіли «до інших малоросійських областей, що об’єдналися з
Объяснение: