У статті розкривається конституційна демократія як комплексне явище, яке залежить від інституційної спроможності держави та стану верховенства права на тлі розвитку суспільно-політичних інституцій. Ця проблематика розглядається через систему конституційних цінностей – людської гідності, свободи, прав людини, верховенства права як основи сучасного конституціоналізму. Конституційна демократія дає змогу подолати дилему конституціоналізму як інститутів та процедур обмеження влади й демократії, в основі якої лежить правління більшості, яке обмежено правами меншості. Розширення застосування засобів електронної (цифрової) демократії викликає потребу захисту персональних даних приватних осіб від можливих зловживань із боку публічної влади. Засади конституціоналізму визначають такий порядок демократичного урядування, який має враховувати вертикальні й горизонтальні основи конституції, забезпечуючи вимоги належної демократичної процедури та баланс інтересів більшості й меншості у плюралістичному суспільстві. Конституційна демократія спирається на інсти туційно спроможну державу, яка здатна методично і послідовно втілювати свої рішення в життя, які мають відповідати критеріям демократичної легітимності, та бути заснованою на повазі до людської гідності. Стан верховенства права на тлі розвитку суспільно-політичних інституцій також впливає на рівень конституційної демократії, оскільки його стандарти мають визначальне значення для забезпечення балансу інтересів. Зроблено висновок, що національний суверенітет є поєднанням політичного суверенітету, який втілюється у голосуванні народу, та юридичного суверенітету, який здійснюється шляхом ухвалення рішення уповноваженою легіслатурою, де парламент зв’язаний рішеннями народного голосування та який має забезпечити втілення цих рішень у життя в певний б.
Примеры из реального эссе, которое нам показывали как образец:
12 декабря 1993 года по результатам всенародного голосования была принята Конституция РФ. Она содержит правила порядка формирования исполнительной и законодательной власти, а именно - Совета Федераций и Государственной Думы. Так, именно нормы права определяют порядок формирования данных государственных органов власти. Это приводит к тому, что право и власть тесно взаимосвязаны.
Российский император Николай 2 в 1905 году издал манифест об учреждении Государственной Думы. До этого события император имел абсолютную власть, теперь он был ограничен решениями Государственной Думы. Однако, власть в руках Николая 2 всё же была сильна, а Государственная Дума не могла принимать законы без согласия императора. В этом примере власть ограничивалась правом так же, как и право имело рамки действий из-за власти.