ототожнення себе зі спільнотою громадян національно-державного утворення; феномен свідомого та активного громадянства, усвідомлення себе членом громадянського суспільства. Ці два визначення Г. і. акцентують увагу на різних аспектах взаємовідносин індивіда з державою та сусп-вом.
Перше із них стосується специфіки прояву територ. ідентифікації, яка має ієрарх. характер: від локал. до глобал. З цієї точки зору Г. і. розглядається як компонент територ. ідентичності, тобто індивідуал. знання про належність до політ.-геогр. утворення. Поняття «Г. і.» є аналог. поняттю «нац. ідентичність» у тих випадках, коли остання розглядається в межах парадигми стосовно нації як співгромадянства, спільноти, організов. за держ.-політ. ознакою (Б. Андерсен, Е. Сміт, Е.-А. Ґеллнер). Йдеться про специфіку інтеграції окремих індивідів у громадян. спільноту через усвідомлення ними своєї належності до неї. У цьому випадку Г. і. розглядається як компонент соц. ідентичності, тобто індивідуал. знання про те, що індивід належить певній соц. групі разом із емоц. і ціннісним персонал. сенсом групового членства (Г. Теджфел). Окрім поняття індивідуал. Г. і., що представляє собою лише один із аспектів інтеграл. ідентичності окремого індивіда, існує й колективна Г. і. Вона передбачає наявність певної нац. спільноти, яка має власну назву, істор. територію, спільні міфи, істор. пам’ять, масову й громад. культуру, економіку і єдині юрид. права та обов’язки для всіх членів. Вказані об’єктивні передумови й риси нац. спільноти є водночас найгол. ознаками колектив. Г. і. Суттєве значення тут мають відчуття спільної долі, заг. переживання, колективна пам’ять – все, що сприяє формуванню колектив. «Ми». Тому ідентичність певної громадянської спільноти є швидше її колективною самосвідомістю, самовизначенням, самовиробленням власного образу і змісту самосвідомості. Характер цього колективного самоконструювання багато в чому залежить від об’єктив. передумов і практик функціонування даної громадянської спільноти, зокрема стану життєвих ситуацій, у яких може перебувати та чи ін. нація (екон. зростання, нестабільна політ. ситуація, зовн. загрози тощо). Водночас колективне самоконструювання образу власної громадянської спільноти може знаходитися під значним впливом поширених у її середовищі ціннісних уявлень, міфів та стереотипів, особливо тих, які змальовують контрастність між «нами» і «ними», «своїми» та «чужими». Г. і. підтримується й активізується як внутр.-політ. (задоволеність політ. ситуацією, довіра до політ. ін-тів), так і зовн.-політ. (відмежування, протиставлення і страх стосовно ситуації у сусід. країні) чинниками, причому у випадку мін. інтеграції, слабкості внутр. зв’язків зростає і навіть гіпертрофується роль останніх.
Друге з визначень, даних Г. і., стосується специфіки розвитку громадян. сусп-ва. Йдеться про свідоме та активне громадянство, яке проявляється у випадку, коли етатист. ідентичність збалансована та скоригована впливом самоорганізац. механізмів громадян. сусп-ва. При цьому індивідуал. сприйняття громадянства як не лише формал. характеристики набуває поширення у випадку, коли взаємовідносини держави та її громадян набувають рис уявного сусп. контракту – громадян. лояльність до держави та свідома ідентифікація із нею в обмін на держ. піклування, соц. захист та захист прав і свобод. Саме крізь призму концепцій громадян. нації і громадян. сусп-ва самоідентифікація громадян відбувається паралельно з процесом легітимації політ. ін-тів держ.-територ. спільноти через надання їй суб’єктив. значущості, зокрема у період політ. трансформацій зміна Г. і. відбувається тією мірою, у якій політ. простір нового держ. утворення є прийнятним для індивіда.
Показниками Г. і. слугують також ототожнення з країною, відчуття гордості за Батьківщину, бажання залишатись у своїй країні. Вони відбивають ті сфери життя індивіда, які стосуються його взаємовідносин із держ. ін-тами, політ. активністю, характеризують ступінь декларатив. підтримки й прийняття різних напрямів розвитку сусп-ва. Показники громадян. ідентичності у сукупності відбивають особливості декларатив. рівня масової свідомості в її емоц., рац. і поведінк. складових.
ототожнення себе зі спільнотою громадян національно-державного утворення; феномен свідомого та активного громадянства, усвідомлення себе членом громадянського суспільства. Ці два визначення Г. і. акцентують увагу на різних аспектах взаємовідносин індивіда з державою та сусп-вом.
Перше із них стосується специфіки прояву територ. ідентифікації, яка має ієрарх. характер: від локал. до глобал. З цієї точки зору Г. і. розглядається як компонент територ. ідентичності, тобто індивідуал. знання про належність до політ.-геогр. утворення. Поняття «Г. і.» є аналог. поняттю «нац. ідентичність» у тих випадках, коли остання розглядається в межах парадигми стосовно нації як співгромадянства, спільноти, організов. за держ.-політ. ознакою (Б. Андерсен, Е. Сміт, Е.-А. Ґеллнер). Йдеться про специфіку інтеграції окремих індивідів у громадян. спільноту через усвідомлення ними своєї належності до неї. У цьому випадку Г. і. розглядається як компонент соц. ідентичності, тобто індивідуал. знання про те, що індивід належить певній соц. групі разом із емоц. і ціннісним персонал. сенсом групового членства (Г. Теджфел). Окрім поняття індивідуал. Г. і., що представляє собою лише один із аспектів інтеграл. ідентичності окремого індивіда, існує й колективна Г. і. Вона передбачає наявність певної нац. спільноти, яка має власну назву, істор. територію, спільні міфи, істор. пам’ять, масову й громад. культуру, економіку і єдині юрид. права та обов’язки для всіх членів. Вказані об’єктивні передумови й риси нац. спільноти є водночас найгол. ознаками колектив. Г. і. Суттєве значення тут мають відчуття спільної долі, заг. переживання, колективна пам’ять – все, що сприяє формуванню колектив. «Ми». Тому ідентичність певної громадянської спільноти є швидше її колективною самосвідомістю, самовизначенням, самовиробленням власного образу і змісту самосвідомості. Характер цього колективного самоконструювання багато в чому залежить від об’єктив. передумов і практик функціонування даної громадянської спільноти, зокрема стану життєвих ситуацій, у яких може перебувати та чи ін. нація (екон. зростання, нестабільна політ. ситуація, зовн. загрози тощо). Водночас колективне самоконструювання образу власної громадянської спільноти може знаходитися під значним впливом поширених у її середовищі ціннісних уявлень, міфів та стереотипів, особливо тих, які змальовують контрастність між «нами» і «ними», «своїми» та «чужими». Г. і. підтримується й активізується як внутр.-політ. (задоволеність політ. ситуацією, довіра до політ. ін-тів), так і зовн.-політ. (відмежування, протиставлення і страх стосовно ситуації у сусід. країні) чинниками, причому у випадку мін. інтеграції, слабкості внутр. зв’язків зростає і навіть гіпертрофується роль останніх.
Друге з визначень, даних Г. і., стосується специфіки розвитку громадян. сусп-ва. Йдеться про свідоме та активне громадянство, яке проявляється у випадку, коли етатист. ідентичність збалансована та скоригована впливом самоорганізац. механізмів громадян. сусп-ва. При цьому індивідуал. сприйняття громадянства як не лише формал. характеристики набуває поширення у випадку, коли взаємовідносини держави та її громадян набувають рис уявного сусп. контракту – громадян. лояльність до держави та свідома ідентифікація із нею в обмін на держ. піклування, соц. захист та захист прав і свобод. Саме крізь призму концепцій громадян. нації і громадян. сусп-ва самоідентифікація громадян відбувається паралельно з процесом легітимації політ. ін-тів держ.-територ. спільноти через надання їй суб’єктив. значущості, зокрема у період політ. трансформацій зміна Г. і. відбувається тією мірою, у якій політ. простір нового держ. утворення є прийнятним для індивіда.
Показниками Г. і. слугують також ототожнення з країною, відчуття гордості за Батьківщину, бажання залишатись у своїй країні. Вони відбивають ті сфери життя індивіда, які стосуються його взаємовідносин із держ. ін-тами, політ. активністю, характеризують ступінь декларатив. підтримки й прийняття різних напрямів розвитку сусп-ва. Показники громадян. ідентичності у сукупності відбивають особливості декларатив. рівня масової свідомості в її емоц., рац. і поведінк. складових.
Конференция, посвященная 25-летию становления гендерных исследований в системе российского высшего образования, была организована Ивановским государственным университетом, Институтом социально-политических исследований РАН, РАНХиГС и Федерацией женщин с университетским образованием. В научном форуме приняли участие 145 представителей тридцати российских университетов (МГУ, МГИМО, СПбГУ, ИГУ, РАНХиГС, НИУ ВШЭ и др.), восьми институтов РАН и Российской академии образования, ученые из США, Великобритании и Таджикистана.
Собравшихся приветствовали председатель Думы Ивановской области М.А.Дмитриева и инициатор конференции — заместитель председателя правительства Ивановской области, главный редактор журнала «Женщина в российском обществе» О.А.Хасбулатова. Приветствие от имени проректора МГИМО по научной работе Е.М.Кожокина огласила заведующая кафедрой педагогики и психологии Е.В.Воевода.