Нові інформаційні технології кардинально змінили картину спілкування людей, і очікуються ще більші зміни. У той же час право не поспіває за стрімким розвитком технологій, які відразу й осмислити непросто. Оскільки природа людини не змінюється, нові технології несуть не тільки небачені можливості для інтелектуального і технічного прогресу, але й несподівані засоби здійснення злочинів. Виникають також нові загрози правам людини. Тому видається надзвичайно важливим осмислення сутності інформаційних суспільних відносин у нових умовах і формулювання нових гарантій прав людини. Хоча уявлення про цивільні і політичні права і свободи – право власності, право на приватність, свободи думок, совісті, слова, інформації, друку, зібрань, асоціацій та інших – суттєво змінилися з появою Інтернету, концепція дотримання прав людини й основоположних свобод залишилася незмінною. Втручання держави у здійснення права (свободи) повинне ґрунтуватися на законі, переслідувати обумовлену законом мету і бути «необхідним у демократичному суспільстві», зокрема, відповідати «гострій суспільній необхідності». При цьому закон, на підставі якого обмежується те чи інше право, повинен бути доступним, передбачуваним і містити адекватні й ефективні гарантії проти зловживань. Зміст усіх перерахованих тут оціночних понять повинен визначатися судом.
На мій погляд, навіть побіжний огляд адміністративної практики щодо Інтернету в нашій країні свідчить, що втручання української держави, як правило, не ґрунтується на законі й аж ніяк не є необхідним. На жаль, ця практика дедалі більше прагне походити на російську, білоруську, узбецьку та інші пострадянські моделі. Держава вперто хоче взяти під свій контроль реєстрацію імен у доменній зоні .ua. Вона прагне монополізувати інформаційний ринок, впровадивши ліцензування всіх телекомунікаційних послуг, і перетворити «Укртелеком» у «провайдера провайдерів». Держава хоче контролювати інформаційний обмін, вимагаючи від операторів встановлення обладнання для моніторингу телекомунікацій, та ще й за їхній рахунок. Держава поділяє провайдерів на «правильних» і «неправильних», вимагаючи від державних органів підключатися до Мережі тільки через «правильних» провайдерів. Держава хоче реєструвати електронні адреси, усі сайти, додавши їм статусу засобів масової інформації, і Бог знає що ще у своєму невгамовному бажанні захистити інформаційну безпеку і контролювати геть усе. Кожне твердження цього абзацу можна було б детально розібрати і показати, як саме держава порушує фундаментальні права і свободи[1] .
Тому першочерговим напрямком правового регулювання Інтернету я б назвав розробку законів, що захищали би права людини від необґрунтованого і непропорційного втручання держави в інформаційну сферу. Потрібна повна переробка базового закону «Про інформацію», що був прийнятий ще в доінтернетівську еру. Гостро необхідний закон про захист персональних даних, що забезпечив би можливість приєднання України до Конвенції №108 Ради Європи «Про захист прав особи у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних», відповідав би вимогам Директив ЄС №№95/46, 97/66 і інших європейських документів про захист персональних даних і став би базою для гарантій інформаційної приватності у всіх галузевих законах, що не менш гостро мають потребу у відповідних змінах – «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про єдиний реєстр фізичних осіб – платників податків», «Про комунікації» і багатьох інших.
Перейди по силкі, там багато цікавого найдеш
http://khpg.org/1317621596
Когда Сильвестр Сталлоне подписал контракт на съемки в триллере «Скалолаз», он, наверное, думал, что все сцены с подъемом на гору снимут с эффектов. Потому что, когда пришло время альпинизма, он подумал, что режиссер Ренни Харлин шутит. Слай страдает от акрофобии (боязни высоты), он так и заявил постановщику: «Самое высокое, на что я когда-либо взбирался, это каблуки моих ковбойских сапог». Но Харлин знал, что у Сталлоне большое эго. Поэтому он заставил актера принять решение перед всей группой – он был уверен, что «Рэмбо» примет вызов. Это сработало. Так что в фильме «Скалолаз» Сталлоне сам выполняет трюки на высоте.
Для нас привычно при знакомстве пожимать друг другу руки. Но такие традиции существуют не везде. Например представители африканского племени Масаи приветствуют друг друга прыжками, И чем выше прыжок, тем больше уважение!Аборигены племени Маори, Новая Зеландия при встрече трутся друг о друга носами, это своего рода приветствие, и по запаху они отличают представителей своего племени от чужих.В Латинской Америке при встрече и знакомстве приняты крепкие объятия и поцелуй.Чтобы ненароком не обидеть японца, лучше всего не «распускать» руки, а поприветствовать коренного жителя поклоном — также, как и он вас. Однако современные японцы уже не удивляются поведению иностранцев.А в Китае существует одна странная традиция — китайцы избегают цифры четыре. Дело в том, что четыре звучит также, как умирать. И если вам нужно попасть на четвертый этаж. то вы его можете просто не найти, даже если дом пятиэтажный.На Востоке по традиции гостей угощают чаем. Причем наливают не полную пиалу, так как традиционно наливают понемногу. Однако гостю, который засиделся нальют полную пиалу, что значит «Пей и уходи».Если, будучи в Греции вас пригласили в гости, не нужно нахваливать убранство дома, так как. по традиции все, что понравилось гостю, гостеприимный хозяин-грек должен ему подарить.В древней Руси полная чаша считалась символом благополучия, именно поэтому говорят: «Дом — полная чаша». Однако и тут есть хитрость, в бедных семьях старались наливать чай до краев, много сахара в полную чашку не положишь.В Испании принято завтракать в 14 часов, а обедать в 22 часа. За столом принято избегать таких тем, как личная жизнь, коррида и период правления Франко.В Малайзии мужчин принято приветствовать поклоном, а замужних женщин запрещено брать за руку.