держи
Объяснение:
Права человека — понятие, характеризующее меру свободы человека, его автономию, т. е. определенную независимость, самостоятельность по отношению к государству, возможности и притязания в экономической, социальной, политической и культурной сферах.
Признаки прав человека:
1. Принадлежат человеку от рождения.
2. Имеют неотчуждаемый, неотъемлемый характер, признаются как естественные.
3. Признаются высшей социальной ценностью.
4. Их признание, соблюдение и защита являются обязанностью государства.
Права гражданина подразделяются на права человека и права гражданина.
Права человека
Права гражданина
Принадлежат всем людям от рождения, независимо от того, являются ли они гражданами государства, в котором живут.
Принадлежат только гражданам государства, т. е. лицам, обладающим гражданством. Речь идет о политических правах: право избирать и быть избранным в органы власти, право доступа к государственной службе и др.
Существуют независимо от их государственного признания и законодательного закрепления, вне связи человека с конкретной страной.
Признаются государством и законодательно закреплены в нормативных актах конкретной страны.
Являются моральными и социальными понятиями, не всегда выступают как понятия юридические.
Являются юридическими понятиями.
Права могут подразделяться на гражданские (личные ), политические, экономические, социальные, культурные.
Объяснение:
Генріх Ібсен — один з найвидатніших норвезьких письменників ХIХ століття, славетний реформатор театру, у своїх творах ставив питання, які хвилювали його сучасників і не втрачають свою актуальність серед літературних гурманів і в наш час. Найбільш популярною в широкому колі читачів є п’єса на три дії під назвою «Ляльковий дім». Після постановки вона викликала гострі дебати, оскільки в ній присутня критика шлюбних норм ХIХ століття. Тож давайте проаналізуємо на прикладі головної героїні твору, чому проблематика, яку викриває автор протягом усього твору, не залишає байдужими читачів кілька століть потому.
У центрі подій основним персонажем виступає Нора Хельмер — дружина успішного адвоката. На перший погляд здається, що життя цієї жінки склалося надзвичайно вдало, адже для цілковитого щастя в неї є все: люблячий і достатньо заможній чоловік, діти, будинок, у якому все до найменших дрібниць облаштовано з витонченим смаком, гарні сукні. Що може бути кращим для жінки тих часів? Але виявляється, що тут не все так просто. Уважний читач може одразу помітити, що бездоганна обгортка та справжнє нутро цього подружнього життя трохи не збігаються між собою. За щасливою та невимушеною посмішкою героїні ховається справжній крик глухої безвиході. Перш за все, мені імпонує образ Нори, адже вона є справжньою, сильною й вольовою жінкою, яка вчасно не проявила свій характер і твердість, що перетворило її на ляльку в очах всього оточення. Коли живеш серед людей з обмеженими уявленнями та примітивними життєвими пріоритетами, то попри все бажання по-справжньому реалізувати себе, тобі просто не дають на це можливість. Героїню ніби прив’язали до одного місця хатніми клопотами, вихованням дітей і піклуванням про чоловіка, який, як справжній годувальник, забезпечує всю родину завдяки важкій праці, та іноді робить дружині ласку, даючи трохи грошей на мілкі витрати. Звичайно ж, у такій ситуації зникає будь-яке бажання кидати бісер перед свинями. Надзвичайно легше було б просто підкоритись течії буденності, прийняти образ гарненької лялечки та жити за шаблоном бездоганного подружжя. Хельмер називає свою дружину білочкою, пташечкою, що надає їхній розмові ще більш улесливої награності. Проте Нора була розумною жінкою. Вона усвідомила свою вартість справжньої особистості й покінчила з цією невдалою виставою. Те, чого вона боялась найбільше, тобто розкриття її чоловіком брехні навколо запозичених грошей, зіграло лише їй на користь. Це був своєрідний крик долі про те, що настав час все змінювати. З одного боку, її життя втратило попередню стабільність у вигляді постійного житла та чоловіка, а з іншого — Нора стала на шлях самореалізації та пошуку власного покликання. Немає нічого гіршого, ніж присвячувати своє життя людині, яка тебе не цінує й не приймає твоїх поглядів та переконань. Якби Хельмер мислив більш відкрито, дбаючи не лише про власну репутацію, то він би одразу збагнув, що злочин, на який пішла його дружина, був скоєний заради нього самого, аби врятувати його життя, не турбуючи проблемами з грошима. Єдине, у чому я засуджую Нору, це те, що вона піддалася тиску буденності, свідомо дозволила перетворити себе на іграшку, коли могла б проявити твердість, зарекомендувати себе як особистість, у якої теж є потреби, бажання та мрії.
Таким чином, я вважаю цю п’єсу геніальним твором про жінку, яка на тлі проблем усвідомила, що все, чим вона жила досі, було оманливою обгорткою, за якою ховається індивідуальність, не почута суспільством. Вона виходить з гри, адже бачить усю безпорадність власного становища та прагне все змінити. Цей твір є ніби захистом усіх жінок, чиї інтереси відсовуються на другий план, позбавляючи їх таким чином будь-якої рівності із соціумом.
