Влітку я прочитав повість Ч. Діккенса "Різдвяна пісня в прозі". Це незвичайне твір. Він розповідає про те, до чого доводить людей жадібність, байдужість. Головний герой твору Скрудж, дбаючи лише про свої інтереси, перетворився на людину-лід. Його нічого не турбує, крім власної вигоди. Він навіть рідних людей цурається.
Так не має бути! Тому і з'являються напередодні Різдва в будинку Скруджа привид колишнього друга Марлея і Духи Минулого, Нинішнього і Майбутнього Різдва. Привид Марлея попередив Скруджа, коли той не зміниться на краще, то загине, а Духи Різдва запропонували подорожі свого часу. Ці подорожі та побачені події в різний час до Скруджу. Він не просто змінився, він оновився. Засвітився жагою до життя, побачив світ в різнокольорових яскравих фарбах. Сталося справжнє Різдвяне диво!
Я не тільки зрадів за Скруджа , а й задумався про своє. Що потрібно робити для того, щоб люди раділи при зустрічі зі мною? Як правильно себе вести, щоб друзі та рідні мене поважали? Якою людиною я хочу стати? Я зрозумів, що не потрібно бути скнарою, егоїстом, потрібно бути щедрим, чесним, завжди радіти Різдвяних свят, дорожити друзями, поважати рідних, щоб не залишитися самотнім.
