МІШКОВИНКА МРІЄ БУТИ ПОВІТРЯНОЮ КУЛЬКОЮ
(за твором Микити Лукаша)
Мішковинка товаришувала з дівчинкою на ім’я Фона Смарт. Ця
подруга була не абищо, а чохол для смартфона, тож вважала себе
дуже розумною. Фона ніколи не дочитувала й не дослухувала до кінця
та завжди все перекручувала. Якось подружки гали, як літає
Мішковинчин тато, пан Торбань, на своєму літаку.
— А я знаю, як можна й без літака літати, — зауважила Фона Смарт.
— Були колись двоє братів... Монпансьє. Вони взяли величезний мішок,
прив’язали до нього кошик, сіли туди, мішок надувся і став кулею.
— А чому мішок надувся?
— Ну-у-у… Мабуть, він надувся тому, що став великим.
Дівчатка попрощалися, а в Мішковинки засіла думка в голові:
“Якщо стати великою, то й полетиш. А для цього… треба… Багато їсти!"
Вдома Мішковинка заходилася наминати смаколики. Що більше їла, то
сильніше вона роздувалася. Нарешті, Мішковинка задоволено гикнула:
— Здається, я вже достатньо велика, щоб злетіти!
З летовища саме повернувся пан Торбань і здивовано запитав:
— Люба, навіщо ти з’їла стільки печива?
— Татусю, я хочу стати величезною кулею та полетіти, як брати
Монпансьє! Мені про них Фона розповіла.
— Та вона знову все переплутала! Брати Монгольф’є запустили
в 1783 році в небо кулю, наповнену гарячим повітрям.
І пан Торбань пообіцяв Мішковинці, що обов’язково візьме із собою
в політ і навіть дозволить їй стрибнути з парашутом! Але для цього
краще не наминати солодощі, а тренуватися.
(історія з інтернету)
Також є ціла книга розповідей Мішковинки:“Мішечок історій Мішковинки” Микити Лукаш
прости я не понела что делать