Летом 1380 г. Дмитрий Иванович, узнав о движении ордынского войска к Москве, обратился с призывом о сборе русского ополчения для отпора врагу. В Коломне (ставке Дмитрия Ивановича) собралось до 200 000 воинов, основное ядро которых составляли москвичи, а также украинские и белорусские отряды. План похода состоял в том, чтобы вместо обороны на реке Оке, где Мамай мог соединиться со своим союзником литовским князем Ягайло, переправиться через Оку и двинуться навстречу противнику к верховьям Дона. Русское войско на битву с Мамаем благословил преподобный Сергий Радонежский , основатель и игумен Троице-Сергиевского монастыря.
Утром 8 сентября 1380 г. русские полки переправились с левого на правый берег Дона у впадения в него реки Непрядвы и расположились на Куликовом поле. Впереди стоял Передовой полк, за ним - Большой полк, рядом на флангах полки Правой и Левой руки, за ними - резерв (конница). В близлежащем лесу («в дубраве») расположился Засадный полк во главе с князем Владимиром Андреевичем Храбрым и боярином Дмитрием Боброком-Волынским. Переход Дона означал решимость Дмитрия Ивановича сражаться до конца, так как возможность для отступления сильно осложнялась тем, что в тылу русского войска находились реки Дон и Непрядва, а также глубокие овраги. В то же время такая позиция затрудняла обходные действия татаро-монгольской конницы. Войско Мамая стояло развернутым строем без резервов, в первой линии располагалась конница, во второй - пехота.
Битва началась поединком двух богатырей Пересвета и Челубея. В этом поединке погибли оба. Сразу после гибели поединщиков татарская конница, смяв Передовой полк, начала теснить Большой полк. Русское войско понесло большие потери. В превые минуты боя был убит сражавшийся в Большом полку в доспехах великого князя и под его знаменем боярин Михаил Бренок. Дмитрий Иванович в одежде рядового воина бился в рядах того же полка. Натиск монголо-татар в центре был задержан вводом в действие резерва. Мамай перенес главный удар на левый фланг и начал теснить русские полки. Неожиданный мощный удар свежих сил Засадного полка в тыл и фланг татаро-монгольскому войску и наступление других русских полков привел к сокрушительному разгрому Мамаевой рати, остатки которой русские полки преследовали и уничтожали на протяжении 50 верст от Куликова поля.
Куликовская битва имела историческое значение в борьбе русского и других народов с татаро-монгольским игом. Хотя она не привела к ликвидации монголо-татарского ига на Руси, однако, на Куликовом поле был нанесен сильнейший удар по господству Золотой Орды, ускоривший ее последующий распад.
Объяснение:
Народився у Житомирі, нині Україна (тоді Волинська губернія Російської імперії) у родині повітового судді. Батько письменника, Галактіон Панасович Короленко, вирізнявся в середовищі провінційного чиновництва різнобічністю культурних запитів та непідкупною чесністю, що робило його для навколишніх дивакуватою та навіть небезпечною людиною. Коли батько п'ятнадцятилітнього Володимира помер, він залишив сім'ю у скрутному фінансовому становищі, вдові судді довелось застосувати героїчні зусилля, щоб син мав можливість закінчити освіту.
На Житомирщині минули його дитячі та юнацькі роки. Разом із мудрістю народних пісень, казок свідомість хлопчика вбирала в себе і суворі враження довколишньої дійсності. Дитинство майбутнього письменника було багатобарвним. По суті воно й визначило подальшу долю сина суворого і непідкупного судді Галактіона Панасовича Короленка. Згодом Володю Короленка дуже приваблювали музика і мистецтво, історія, філософія, але ніщо не захоплювало його так, як література. Він був просто вражений, відкривши для себе твори Олександра Островського, Миколи Некрасова, Івана Тургенєва.
Навчання Редагувати
Вчився Короленко в Житомирській гімназії, після переведення батька до Рівного — у Рівненській гімназії[10].
Після її закінчення Короленко вступив до Санкт-Петербурзького технологічного інституту (1871), але через матеріальні нестатки мусив залишити навчання. Пішов працювати коректором та намагався знайти собі роботу у видавництві географічних карт. 1874 перейшов до Петровської хліборобської та лісової академії у Москві (нині Тімірязєвська академія). Його вчителем був видатний російський вчений Клемент Тімірязєв. Під прізвищем Ізборського К. Тімірязєв виведений в повісті рос. «С двух сторон», також йому присвячені сторінки в рос. «Истории моего современника». Через багато років Короленко писав Тімірязєву про навчання в академії[10
2) современная одежда и обувь: пальто, сарафан, сапоги, кепка, кеды.