Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери. "Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс. Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко просувалася у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття. Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів. Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно. "Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг. Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння. "Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу. А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
Привет, вот:
Тянь-шанский бурый медведь[1] лат. Ursus arctos isabellinus) — обособленный подвид бурого медведя (лат. Ursus arctos), обитающий в горах Памира, Тянь-Шаня и Гималаев. Имеет относительно небольшие размеры: длина тела до 140 см, масса до 300 кг. Однако встречаются и очень крупные особи. На биостанции «Медвежий угол» Фонда «Лосиный остров» в Москве с 2005 года проживает 24-летний (в 2017 году) почти трёхметровый 700-килограммовый гигант Добрыня, темно-бурого окраса с палевым «ошейником», любимец местной детворы[2]. Главный отличительный признак — длинные светлые когти на передних лапах. Тянь-шанский бурый медведь всеяден. Роды происходят зимой в берлоге, обычно рождается 1—2 медвежонка.[3]
Статус: 3 категория. Редкий вид, ареал и численность которого сокращается.
Распространён на хребтах Тянь-Шаня: Каржантау, Угамский, Пскемский, Чаткальский[4], Таласский, Киргизский, Заилийский, Кунгей, Терскей, Кетмень, а также на Джунгарском Ала-Тоо с переферийными горными массивами Алтын-Эмель, Токсанбай, Кояндытау, Кайкан. В 40-х годах XX в. исчез в Сырдарьинском Каратау[5].
Является одним из двух подвидов бурого медведя в фауне Казахстана, Киргизии и из 6-7 подвидов в фауне СНГ. Охраняется в заповедниках Аксу-Джабаглы,Иссык-Кульском, Алма-Атинском, заказниках Алма-Атинском, Лепсинском и Токтинском[6].
Объяснение:
