еографічне становище. Серед інших материків Африка посідає особливе місце лежить на поверхні Землі. Тільки лише вона майже посередині перетинається екватором. Її крайні крапки над півночі і півдні приблизно однакове віддалені від екватора. Більшість Африки розташована між двома тропіками в екваторіальному, субэкваториальных і тропічних поясах. Лише північна і південна околиці її заходять в субтропічні пояса.
Початковий меридіан проходить ніяких звань Африки. Північна половина материка кілька тисяч кілометрів простяглася із Заходу Схід. На південь материк звужується.
Отже, більшість Африки перебуває північніше екватора. Від Європи Африку відокремлюють неглибокий і вузьке Гібралтарську протоку й Середземне море. На сході вузький Суецький перешийок з'єднує її з Євразією. Велике подібність в рослинності і тваринний світ Північної Африки, Південної Європи і сподівалися Південній Азії пояснюється їх близькістю. Це вплинуло складу населення Північної Африки, його культуру, мову. Серед інших материків Африка відділена великими океанами.
У водах, омывающих Африку, багато риби (сардин, тунця, акул), зустрічаються дельфіни. По морю здійснюється переважна більшість торгівлі з країнами за інші континенти. Величезне значення у світовій судноплавстві має Суецький канал, який було прорито через Суецький перешийок у ХІХ в. Через нього багато країн світу здійснюють перевезення своїх вантажів.
Берегова лінія Африки порізана слабко: є одна великий затоку - Гвинейский, який неглибоко врізується в суходіл, і тільки великий півострів - Сомалі, що у Індійський океан. Це утрудняє будівництво морських портів.
Здавна Африка привертала увагу народів Південної Європи і сподівалися Південно-Західної Азії. Ці народи добре знали північне і лише частково східне африканське узбережжі. Пошуки португальцями морського шляху до Індію, про багатство якої легенди, розширили знайомство європейців з узбережжям Африки. Протягом усього 15 в. португальці поступово просувалися на південь. З західного узбережжя вони вперше вивезли до Європи велику групу рабів. Відтоді починається ганебна сторінка історії - епоха работоргівлі, яка забрала не один мільйон людей.
У 1498 р. португальський мореплавець Васко так Гама, завершуючи відкриття морського шляху до Індію, обігнув Південну Африку, пройшов вздовж Східного узбережжя материка, вперше з європейців перетнув Індійський океан і становив берегів Индостана. Так відкрили морський шлях до Індії і визначено обриси материка Півдні. З 16 в. європейські работоргівці почали вивозитимуть з Африки рабів до Америки. Вони знали лише окремі місця на західному узбережжі - відомі невольничі ринки, де можна було понад скляне намисто та інші дрібнички купувати рабів.
Досліджувати внутрішні райони Африки європейці почали займатися лише наприкінці ХІХ в., коли швидко країнам Європи знадобилися землі, де можна було добувати дешеве промислове сировину й вигідно збувати готові товари. У ХІХ ст. кілька подорожей вглиб континенту зробив відомий англійський дослідник Давид Лівінгстон. Він перетнув Південну Африку із Заходу Схід, досліджував річку Замбезі, відкрив у ньому великий гарний водоспад, під назвою їм Вікторія, дав опис верхнього течії річки Конго (Заїр), озера Ньяса та інших. Він хотів знайти витоки Ніла - великої африканської річки, проте смерть завадила йому здійснити цей задум.
Дослідження Лівінґстона дали багато нового і цікавого для географічної науки про невідомих тоді районах материка. Лівінгстон гуманно ставився до корінних жителів Африки і він у числі небагатьох зарубіжних мандрівників, заслужили любов і повага африканського населення.
Пізніше знання про екваторіальній Африці було розширено і углублены завдяки англо-американської експедиції, яка завершила дослідження озер Вікторія і Танганьїка, відкрила гірський масив Рувензорі, визначила верхні течії річок Конго і Ніла.
Вагомий внесок у вивчення природи й життя народів Африки внесли російські дослідники. Вони ставили за мету вивчити далекі, незвідані країни й зібрані наукові матеріали зробити надбанням людства.
1. Первое упоминание Казанской церкви на Никольской улице относится к 1625 г. —деревянная церковь, возведённая на средства князя Дмитрия Пожарского. 2. 4 ноября 1612 г. войны народного ополчения под предводительством Кузьмы Минина и Дмитрия Пожарского штурмом взяли Китай-город, освободив Москву от польских интервентов и продемонстрировав образец героизма и сплоченности всего народа вне зависимости от происхождения, вероисповедания и положения в обществе.
Мало кто знает, что еще в 1649 году указом царя Алексея Михайловича день Казанской иконы Божией Матери (22 октября по старому стилю) был объявлен государственным праздником. Кроме того, в начале 20 века 8 мая по старому стилю вспоминали Кузьму Минина, которого еще Петр I назвал Отечества».
Позже, из-за революции 1917 года и последующих за ней событий, традиция отмечать освобождение Москвы от польско-литовских интервентов и день кончины Кузьмы Минина прервалась.
Таким образом, можно сказать, что «День народного единства» совсем не новый праздник, а возвращение к старой традиции.
Название связано с тем , что русские люди собрались вместе и победили врагов. То есть все воссоединились: и крестьяне, и бояре, и князья
Хвойное дерево, сбрасывающее на зиму листву, светолюбивое и морозоустойчивое, растет повсюду в Северном полушарии нашей планеты. Кора толстая, темно-красновато-коричневая, трещиноватая. Растет быстро. Живет до 500 лет. Светолюбива. Нетребовательна к почвам, не переносит заболачивания, плохо растет на бедных песчаных почвах. Морозостойка. Лиственные леса выдерживают температуры до -60 °C, деревья хорошо растут и в горах. Лиственничные постройки стоят веками, известны археологические находки, где древние строения из лиственницы простояли под землей более тысячи лет, а древесина окаменела, но не разрушилась.
еографічне становище. Серед інших материків Африка посідає особливе місце лежить на поверхні Землі. Тільки лише вона майже посередині перетинається екватором. Її крайні крапки над півночі і півдні приблизно однакове віддалені від екватора. Більшість Африки розташована між двома тропіками в екваторіальному, субэкваториальных і тропічних поясах. Лише північна і південна околиці її заходять в субтропічні пояса.
Початковий меридіан проходить ніяких звань Африки. Північна половина материка кілька тисяч кілометрів простяглася із Заходу Схід. На південь материк звужується.
Отже, більшість Африки перебуває північніше екватора. Від Європи Африку відокремлюють неглибокий і вузьке Гібралтарську протоку й Середземне море. На сході вузький Суецький перешийок з'єднує її з Євразією. Велике подібність в рослинності і тваринний світ Північної Африки, Південної Європи і сподівалися Південній Азії пояснюється їх близькістю. Це вплинуло складу населення Північної Африки, його культуру, мову. Серед інших материків Африка відділена великими океанами.
У водах, омывающих Африку, багато риби (сардин, тунця, акул), зустрічаються дельфіни. По морю здійснюється переважна більшість торгівлі з країнами за інші континенти. Величезне значення у світовій судноплавстві має Суецький канал, який було прорито через Суецький перешийок у ХІХ в. Через нього багато країн світу здійснюють перевезення своїх вантажів.
Берегова лінія Африки порізана слабко: є одна великий затоку - Гвинейский, який неглибоко врізується в суходіл, і тільки великий півострів - Сомалі, що у Індійський океан. Це утрудняє будівництво морських портів.
Здавна Африка привертала увагу народів Південної Європи і сподівалися Південно-Західної Азії. Ці народи добре знали північне і лише частково східне африканське узбережжі. Пошуки португальцями морського шляху до Індію, про багатство якої легенди, розширили знайомство європейців з узбережжям Африки. Протягом усього 15 в. португальці поступово просувалися на південь. З західного узбережжя вони вперше вивезли до Європи велику групу рабів. Відтоді починається ганебна сторінка історії - епоха работоргівлі, яка забрала не один мільйон людей.
У 1498 р. португальський мореплавець Васко так Гама, завершуючи відкриття морського шляху до Індію, обігнув Південну Африку, пройшов вздовж Східного узбережжя материка, вперше з європейців перетнув Індійський океан і становив берегів Индостана. Так відкрили морський шлях до Індії і визначено обриси материка Півдні. З 16 в. європейські работоргівці почали вивозитимуть з Африки рабів до Америки. Вони знали лише окремі місця на західному узбережжі - відомі невольничі ринки, де можна було понад скляне намисто та інші дрібнички купувати рабів.
Досліджувати внутрішні райони Африки європейці почали займатися лише наприкінці ХІХ в., коли швидко країнам Європи знадобилися землі, де можна було добувати дешеве промислове сировину й вигідно збувати готові товари. У ХІХ ст. кілька подорожей вглиб континенту зробив відомий англійський дослідник Давид Лівінгстон. Він перетнув Південну Африку із Заходу Схід, досліджував річку Замбезі, відкрив у ньому великий гарний водоспад, під назвою їм Вікторія, дав опис верхнього течії річки Конго (Заїр), озера Ньяса та інших. Він хотів знайти витоки Ніла - великої африканської річки, проте смерть завадила йому здійснити цей задум.
Дослідження Лівінґстона дали багато нового і цікавого для географічної науки про невідомих тоді районах материка. Лівінгстон гуманно ставився до корінних жителів Африки і він у числі небагатьох зарубіжних мандрівників, заслужили любов і повага африканського населення.
Пізніше знання про екваторіальній Африці було розширено і углублены завдяки англо-американської експедиції, яка завершила дослідження озер Вікторія і Танганьїка, відкрила гірський масив Рувензорі, визначила верхні течії річок Конго і Ніла.
Вагомий внесок у вивчення природи й життя народів Африки внесли російські дослідники. Вони ставили за мету вивчити далекі, незвідані країни й зібрані наукові матеріали зробити надбанням людства.