Лес считают защитником водоемов потому что за счет деревьев он образует тень. Предохраняет водоем от ветра, жары .За счет того, что корни удерживает влагу и, за счет этого уменьшается испарение. Осадки которые выпадают в лесу также подпитывают водоем.
Правильні відомості про Землю та її форму з’явились не відразу, не в один час і не водному місці. Проте де саме, коли, у якого народу вони були найбільш правильними, з’ясувати важко. Дуже вже мало збереглося про це вірогідних стародавніх документів та матеріальних пам’яток. Одна з найдавніших культурних країн на Землі – Китай. За кілька тисяч років до н.е. китайці мали писемність, уміли зображати місцевість на карті і складали географічні описи. Та, на жаль, старокитайські „рисунки” (карти) і описи земель ще майже не вивчені.
Індійська культура теж дуже давня. За переказами, індійці уявляли собі Землю у вигляді площини, що лежить на спинах слонів. Цінні історичні матеріали дійшли до нас і від стародавніх народів, які жили на Близькому Сході, в басейні рр. Тігру та Єфрату, в дельті Нілу і вздовж берегів Середземного моря в Малій Азії і Південній Європі. До наших часів дійшли писані документи з стародавньої Вавілонії. Давність їх – близько 6000 років. Вавілоняни, в свою чергу, успадкували знання від ще більш стародавніх народів. Вавілоняни вважали, що Земля має вигляд гори, західний схил якої займає Вавілонія. Вони помітили, що на південь від Вавілону – море, а на сході височать гори, через які не наважувались переходити. Тому їм здавалось, що Вавілонія розташована на західному схилі „світової” гори. Гора ця – кругла, і оточена вона морем, а на море, як перевернута чаша, спирається тверде небо – небесний світ. На небі, як і на Землі, є суша, вода та повітря. Небесна суша – це пояс сузір’їв Зодіаку, який як гребля, простягнувся серед небесного моря. По цьому поясі суші рухаються Сонце, Місяць і п’ять планет. Під Землею знаходиться безодня – пекло, куди спускаються душі померлих; уночі Сонце проходить через це підземелля від західного краю Землі до східного, щоб уранці знову почати свій денний шлях по небу гаючи, як за морським горизонтом заходить Сонце, люди думали, що воно спускається в море і що сходити воно теж повинно з моря. Отже, в основі уявлень стародавніх вавілонян про Землю лежали за явищами природи. Проте знання їх були обмежені, і через те вони не могли правильно пояснити ці явища. Народи, які жили в Палестині, інакше уявляли собі Землю, ніж вавілоняни. Стародавні євреї жили на рівнині, і Земля здавалась їм рівниною, на якій подекуди височать гори. Особливе місце у світобудові євреї відводили вітрам, які приносять з собою то дощ, то посуху. Оселя вітрів, на їх думку, міститься в нижньому поясі неба і відокремлює собою Землю від небесних вод: снігу, дощу і граду. Під Землею залягає вода, від якої догори йдуть канали, що живлять моря і ріки. Уявлень про форму всієї Землі у стародавніх євреїв, очевидно, не було. Відомо, що фінікійці, єгиптяни і стародавні греки були добрими мореплавцями: навіть на невеликих кораблях вони сміливо вирушали в далекі плавання і відкривали нові землі. Дуже багато чим географія завдячує еллінам, або стародавнім грекам. Цей нечисленний народ, що жив на півдні Балканського і Апеннінського півостровів Європи, створив високу культуру. Про найдавніші відомі нам уявлення греків про Землю ми знаємо з поем Гомера – „Одіссеї” і „Ілліади” (12-8 ст. до н.е.). З цих творів видно, що греки уявляли собі Землю трохи опуклим диском, який нагадує щит воїна. Сушу кругом обтікає ріка Океан. Над Землею розкинувся мідний небозвід, по якому рухається Сонце, піднімаючись щодня з вод Океану на сході і поринаючи в них на заході.
Как только у человечества возникла необходимость что-то записать, сохранить для потомства – появились особые составы для письма. Первые чернила делали довольно просто: сажу смешивали с чем-нибудь клейким. В Египте для этих целей использовали золу от сжигания корней папируса, которую соединяли с раствором камеди – клейкого густого сока акации, вишни. Очень давно применялись чернила в Китае. Точнее, это была тушь, имевшая весьма существенный недостаток: со временем она становилась ломкой и отскакивала от бумаги на сгибах. Кроме того,тушь была довольно густой и плохо стекала с пера, возможно, поэтому на Востоке предпочитали писать (точнее, рисовать) иероглифы кисточкой.
В Европе чернила появились значительно позже. Археологи в засыпанном пеплом древнеримском городе Геркулануме нашли глиняную чашечку, на дне которой виднелся какой-то темный осадок. Оказалось, что это самая старая из всех известных на земле чернильниц! Более тысячи лет в ней сохли "чернила" – обыкновенная сажа, разведенная на масле. А красные чернила считали в те времена священными: писать ими мог только император. Вряд ли "божественный" Август думал, что через 2000 лет красными чернилами будут пользоваться учителя всего мира, исправляя ошибки и выставляя школьникам оценки. Правда, римские чернила для этого вряд ли подошли бы – их можно было очень легко смыть губкой или просто слизнуть языком.
Существовало множество рецептов чернил. "Положите меду-патоки с грецкую горошину, а золота листов с пять или шесть". Все это тщательно растиралось, и получалась жидкость, которой писали. Затем мед осторожно вымывался, а золотые буквы оставались. Так работали переписчики на Руси. Профессиональные византийские переписчики иногда тоже использовали для чернил золото и серебро. Пергамент при этом окрашивали в пурпурный цвет. Широко применялись чернила каштановые (из отвара кожуры зеленых каштанов), из спелых ягод бузины и кожуры грецких орехов, даже из черники – "Указ о черниле черничном" сохранился в рукописи ХУ1 века.
Но такие чернила давно уже стали историей. На смену им пришли чернила из орешков-галлов, покрывающих листья дуба. Это наросты на листьях и ветвях, в которых живет личинка насекомого орехотворки. Из орешков-галлов выжимали сок, смешивали с железным купоросом, добавляли немного клея – получались стойкие чернила с красивым отблеском. Сохранившиеся рукописи, написанные этими чернилами, выглядят так, будто они только что вышли из-под пера. Но у таких чернил был и недостаток: написанное можно было прочесть только спустя 10-12 часов, а до этого текст был бесцветным.
В 1885 году саксонский учитель Леонгарди совершил переворот в "чернильном деле". Он изобрел ализариновые чернила. Они также были галловые, но не бесцветно-мутные, а интенсивно сине-зеленые. На бумаге они переходили в глубокий черный цвет. Это достигалась с краппа – продукта особой обработки корней восточного растения марены. Позднее крапп заменили синтетическими красителями, а чернильные шарики - танином или галловой кислотой. Однако вскоре и у этого изобретения появился конкурент – анилиновые чернила, например, фиолетовые. Это разведенный в воде синтетический краситель.
Есть пословица: "Что написано пером..." Но чернила всегда смывали, стирали, и весьма успешно сводили. Один из немногих надежных рецептов чернил предложил в свое время Й.Я.Берцелиус. Текст, написанный его чернилами, можно уничтожить только вместе с бумагой. Слава Богу, что не пишут учителя такими чернилами в школьных дневниках! Зато рецептов невидимых (симпатических) чернил великое множество. Раньше ими успешно пользовались шпионы. Создают такие чернила и сейчас. Например, в Японии совсем недавно выпущены чернила, исчезающие с бумаги через два дня – для временных пометок на полях книг.
История чернил хранит много интересного. Еще в веке великий изобретатель Эдисон придумал чернила для слепых. Стоило написать ими текст и немного подождать, как бумага в тех местах, где были начертаны буквы, твердела и поднималась, образуя рельеф. Остался загадкой рецепт "чернил драгоценных камней" – рубиновых, сапфировых, перламутровых, тайной которого владели в древности монахи монгольского монастыря Эрдени-Цзу. Неизвестен непосвященным и состав чернил, которыми продолжают пользоваться монахи-буддийцы в Бирме, Таиланде и Шри-Ланке.
Каждое время рождало свои чернила, но спрос на них никогда не проходил. И не случайно: по словам Байрона, одной капли чернил достаточно, чтобы возбудить мысль у миллионов людей.
