Конечно согласен. Вот у меня, например, три иномарки, пять квартир и в каждой драгоценностей на 3 миллиарда долларов. Я естественно не хочу, чтобы все это украли, поэтому я издаю закон, в котором говорю, что красть - это плохо и нельзя! Но рядом живет бедняк, у которого только сарай, старый велосипед и 5 руб. за душой. И, скорее всего, при виде моего богатсва, он подумает, что я не облысею, если он украдет у меня, ну скажем, лишний миллиончик. Но если хорошо подумать, то этих бедняков не один, а много, а значит нужна полиция, чтобы защитить меня от таких гадов! Но поллиция тоже не особо богата, и тоже может покуситься на мои миллиарды, значит полиции надо все время платить, чтобы она была довольна. А кроме бедняков еще куча бедных родственников и друзей, с которыми нужно говорить скорей дружески, чем по букве закона. И вот получается бесконечная череда проблем с исполнением этого самого закона. Кстати, свои миллиарды я тоже заработал, нарушая закон)))
Одним з основних компонентів державної політики України у сфері захисту дитинства є удосконалення нормативно-правової бази, у тому числі, імплементація норм міжнародного права. Результатом цієї діяльності є те, що на сьогодні Україна є учасницею цілого ряду міжнародних документів у сфері забезпечення прав дитини.
Свідченням наміру нашої держави забезпечувати захист прав дитини є, серед іншого, постійна робота заінтересованих органів влади з підготовки пропозицій про приєднання України до міжнародних договорів у сфері сімейного права.
Слід відзначити, по-перше, що Конвенція ООН про права дитини, яка є основним документом, що визначає правові стандарти у сфері захисту прав дитини, була ратифікована Україною ще 27 лютого 1991 року і набула чинності 27 вересня 1991 року.
По-друге, важливе значення має ратифікація низки міжнародних договорів у сфері сімейного права, розроблених в рамках Ради Європи і Гаазької конференції з міжнародного приватного права, що дозволяють вирішувати практичні питання, які стосуються здійснення прав дітей, регулюють відносини батьків і дітей, як матеріальні, так і особисті. Деякі з цих договорів були підписані Україною ще в 2002 – 2003 роках.
Так, у 2006 році було ратифіковано: Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980р.; Європейську конвенцію про здійснення прав дітей, 1996р.; Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, 1996р.; Конвенцію про контакт з дітьми, 2003р.; Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном, 1956р. та Конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання, 1973р.