Стаття 1257. Недійсність заповіту
1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Вимоги до змісту заповіту
Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.
Заповіт складається і посвідчується у двох примірниках. Один примірник заповіту видається заповідачу. Другий примірник у той самий день передається до державного нотаріального архіву за постійним місцем проживання заповідача.
Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.
За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність.
Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов'язання надати іншій особі право користування цим майном або певною його частиною. Для посвідчення заповіту від заповідача не вимагається подання документів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
Заповідач може обумовити виникнення права на спадщину в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).
Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.
До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (наприклад, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо).
Объяснение:
Згідно умови задачі порушена умова оформлення заповіту, тому вони будуть визнані недійсними. В такому випадку спадкування буде відбуватися за законом. Це відбувається у вигляді 5 черг:
1 черга: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його
смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (Стаття 1261 ЦКУ);
2 черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька так і з боку матері
(ст.1262 ЦКУ);
3 черга: рідні дядько та тітка спадкодавця (ст.1263 ЦКУ);
4 черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше, як п'ять років до
часу відкриття спадщини (ст.1264 ЦКУ);
5 черга: інші родичі до шостого ступеня спорідненості включно, утриманці спадкодавця, які
не були членами його сім'ї (ст.1265 ЦКУ).
З чого можна і виділити ґкі особи будуть спадкувати майно Семенова. (Син буде спадкувати в першу чергу)
Народ-не единственный источник власти. Согласно Конституции РФ ст.3 "Носителем суверенитета и единственным источником власти в Российской Федерации является ее многонациональный народ. Являясь с одной стороны единственным источником власти, народ, как это декларируется, с другой стороны реализует эту власть посредством передачи её органам административно-политической деятельности, где эта народная власть преобразуется в государственные и муниципальные полномочия. Получается, что народ, как единоличный источник власти, этоЙ властью непосредственно не распоряжается, так как формы ограниченного распоряжения народной властью в виде выборов, референдумов и Т.д. регламентируются сформированными структурами публичной власти, а не самим народом. Свою непосредственную власть народ целиком передаёт органам административно-политической деятельности, которые посредством этой власти реализует свои публичные функции в отношении народа, как единственного источника такой власти. Таким образом, в том, что хотя народ и признаётся главным рас порядителем публичной власти, он фактически таковым не является, так как реализация этой власти подчинена правилам, установленным теми структурами публичной власти, которым эта власть передана народом. Из этого следует, что народ добровольно ограничивает собственную власть и лишает себя права прямого контроля над деятельностью тех органов и лиц, которым он эту власть доверил осуществлять в отношении самого себя