ответ:Первый принцип провозглашает свободу труда, включая право на труд, который каждый свободно выбирает или на который свободно соглашается, право распоряжаться своими к труду, выбирать профессию или род деятельности. Данный принцип, закрепленный в статье 2 ТК РФ, соответствует ч. 1 ст. 37 Конституции, провозгласившей свободу труда. В Российской Федерации каждый вправе заниматься любой трудовой деятельностью по своему выбору. Можно трудиться в качестве работника по трудовому договору либо трудиться, являясь членом кооператива, можно выполнять конкретно-определенную работу по договору подряда или иному гражданско-правовому договору, а можно заниматься самыми различными видами индивидуальной трудовой или предпринимательской деятельности и др.
Свобода труда, право каждого распоряжаться своими к труду, выбирать род деятельности и профессию несовместимы с принудительным трудом и дискриминацией, запрещенными законом.
В противном случае не может быть и речи о свободе труда и праве на труд, который каждый свободно выбирает или на который свободно соглашается. Каждый гражданин (физическое лицо) свободен в своем выборе труда, как и в выборе профессии и рода деятельности. Указанный принцип дополняется гарантиями и воплощается в соответствующих нормах ТК, включая разд. III ТК «Трудовой договор». Свобода труда и свобода трудового договора позволяют его сторонам заключать данный договор на добровольной основе без всякого принуждения. Все, что достигнуто работником и работодателем по соглашению при заключении трудового договора по его существенным условиям, может быть изменено также по их соглашению. Например, изменение трудовой функции (работа по определенной специальности, квалификации или должности), т.е. перевод работника на другую работу, допускается с его согласия и не может производиться работодателем в одностороннем порядке. Данное положение закреплено в ст. 60 ТК РФ, запрещающей требовать от работника выполнения работы, не обусловленной трудовым договором, за исключением случаев, предусмотренных ТК РФ и иными федеральными законами (например, временный перевод в связи с производственной необходимостью на не обусловленную трудовым договором работу на 1 месяц в порядке, установленном ст. 722 ТК РФ). В ч. 1 ст. 721 ТК РФ закреплено требование о согласии работника во всех случаях перевода, в том числе при переводе на другую работу в рамках организации. На основе свободы труда работник вправе расторгать трудовой договор по собственному желанию, предупредив работодателя в письменной форме за 2 недели. До истечения предупреждения работник имеет право в любое время отозвать свое заявление (ст. 80 ТК РФ). Трудовой договор может прекращаться по соглашению, достигнутому сторонами договора (п. 1 ст. 77 ТК РФ).
Відповідь:
мої варіанти відповідей, хоча закон це така справа, що я не впевнена на 100% у своїй правоті ))) готувала для іншого такого ж завдання
Ситуація 1 відповідає ст. 37 Кримінального кодексу України (уявна оборона). Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Досить часто у житті психічно хворі особи, побачивши меди-ків, вважають, що ці медики приїхали, щоб госпіталізувати їх до психіатричної лікарні і починають дуже агресивно себе вести. Вважаю, що обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння у цій ситуації немає. Але потрібно визначитися з осудністю правопорушника. Згідно ст. 19 Кримінального кодексу України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
2. Ситуація 2 по своїй суті відповідає ст. 39 Кримінального кодексу України (крайня необхідність). Згідно ст. 39 КК України, не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди (як наприклад - знищення автомобіля), правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам інших осіб, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами. Вихователь у цій ситуації вчинив вкрай необачно. Не маючи спеціальних знань, він піддав небезпеці себе і людей, які його оточують. Адже міни могли зірватися в будь-який момент, починаючи з того моменту коли їх діставали з підвалу, несли до машини, грузили в машину, а особливо в момент їх транспортування. Вважаю, що він перевищив свої повноваження, наніс шкоду дитячому будинку і буде нести юридичну відповідальність за це як цивільну - відшкодування збитків, так, можливо, у кримінальну – за злочин проти громадської безпеки.
3. Ситуація 3 відповідає ст. 36 Кримінального кодексу України (необхідна оборона). Однак в цій ситуації відсутні обставини, що виключають суспільну небезпеку діяння. Станіслав перевищив межі необхідної оборони, умисно заподіявши неповнолітній особі шкоди, яка явно не відповідала небезпечності посягання. У Станіслава були й інші можливості припинити бійку, тим більше як у старшого за віком. Тому Станіслав нестиме кримінальну відповідальність за скоєне.
4. Ситуація 4 відповідає ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Але у цій ситуації існують обставини, які виключають адміністративну відповідальність. Так згідно ст. 17 КпАП особа, яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності, а згідно вимог ст. 20 цього ж Кодексу стан неосудності – це такий стан особи, яка не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, слабоумства чи хворобливого стану. Так як Сергій Невідомий мав хронічне психічне захворювання, то він є неосудним і не підлягає адміністративній відповідальності.
У ситуації 1 відсутні обставини, що виключають суспільну небезпеку діяння. В цій ситуації можливо лише говорити про хвору уяву правопорушника і про його осудність. Згідно ст. 19 Кримінального кодексу України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності. І у першій і у четвертій ситуації мова йде про неосудність правопорушника, але у першій ситуації психічно хвора людина вчинила злочин, покарання за який передбачено Кримінальним кодексом України, а у четвертому випадку – проступок, за який передбачено адміністративну відповідальність. Проте ні в першій, ні у четвертій ситуації у звʼязку з неосудністю правопорушник не буде притягнутий до відповідальності.
Завдання 2
1. Здоровань буде нести юридичну відповідальність за нанесення тяжких тілесних ушкоджень
2. Згідно вимог Кримінального кодексу України однією з обставин, що виключає кримінальну протиправність діяння та могла б бути застосована в поданій ситуації є необхідна оборона (ст. 36 КК України).
3. На мій погляд Здоровань перевищив межі необхідної оборони, так як майже одразу він відібрав ножа у Віктора Кружиліна, і наносив удари вже після того, як той обеззброєний впав на землю. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність у випадках умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у результаті перевищення меж необхідної оборони.
Пояснення: