Это не про первый день войны, но может что-нибудь возьмешь отсюда:)
По воспоминаниям бабушки : "Мои родители были наполовину немцами, но иногда бывали в России. Во время войны, когда мне было три года, нас выгнали из Германии в Поволжье. Отцу пришлось уйти работать на шахту, мать отправили на завод, а я со своим старшим братом оставалась дома. Иногда к нам приходил дедушка. Жилось очень тяжело. Дедушка стал для нас с братом отцом. Даже в некоторых документах у меня написано отчество не отца, а деда.
После войны очень много лет, а отца все не было. Он просто пропал без вести в шахте. Скорее всего его завалило."
По воспоминаниям дедушки: "В семье у нас было 9 детей. Мне было пять лет. Отец ушел на фронт, а мать осталась с нами дома. На завод ее не отправляли, т.к. была больна. Мы сидели в голоде и холоде. И чтобы как-то прокормить семью, мы с сестрами и братьями выходили на улицу, искали среди мусосра кортофельные очистки. Приносили их матери. Она их мыла в воде, а потом варила, как картошку. Хлеба выдавали очень мало поэтому картофельные очистки были единственной нормальной едой"
Ну вот как-то так)
Если что,эти истории правдивые, произошли на самом деле.
Відповідь:
Для того, щоб сказати, яке рішення прийме суд, потрібно знати зміст позову. З яким питанням звернулася гр. Симоненка до суду: визнання заповіту нікчемним, визнання заповіту недійсним повністю чи в частині, визнання права власності на спадкове майно повністю чи в його частині? Якщо дружина звернулася до суду з питанням визнання заповіту недійсним, гр. Симоненко не був визнаним за життя недієздатним чи обмежено дієздатним, розумів і усвідомлював значення своїх дій, то, вважаю, що суд повинен їй відмовити у задоволенні позову. Згідно вимог ст. 1234 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, а згідно вимог ст.1235 цього ж кодексу заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Тому гр. Симоненко мав право залишити своє майно по заповіті у спадщину будь-кому.
Якщо прийняти за умову, що дійсність заповіту ніхто не оспорював, то не зрозуміло чому гр. Симоненко звернулася до суду, замість того, щоб звернутися до нотаріуса. Однак, при видачі свідоцтва про право на спадщину, потрібно буде з"ясувати чи не є це майно спільним майном подружжя. У такому випадку дружина матиме право на виділ їй 1/2 частки майна, інша 1/2 частка майна буде спадкуватися за заповітом після смерті гр. Симоненка спадкоємцем за заповітом. Але при цьому згідно вимог ст. 1241 ЦК України неповнолітня донька (17 років) та непрацездатна за віком мати (75 р.) мають право на отримання обов"язкової частки у спадщині. "Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка)". Якщо б гр. Симоненко не залишав заповту, то після його смерті мали б право спадкувати його: 1)дружина, 2)син, 3) дочка, 4) мати всі в рівних частка - тобто по 1/4 кожна (виходячи із змісту ст.1261, 1267 ЦК України). Отже, розмір обов"язкової частки у дочки і матері спадкдавця становить 1/8 для кожної ( не менше половини від розміру частки, яку б вони успадкували за законом -тобто, якби не було б заповіту).
Пояснення:
