Перша думка про заздрість — це почуття, до якого найкраще пасують слова смуток, незадоволення, навіть — страждання. Від того, що «ми бачимо, як чуже благополуччя затуляє наше власне» (Кант). Заздрісного засмучує «благоденство будь-якої людини, чи воно є заслуженим чи незаслуженим» (Аристотель). Те, що ми маємо, здається нам більш чи менш значним у залежності від того, що має інший. Якщо, наприклад, я задоволений своїм становищем, але дізнаюся, що мій приятель раптом різко рвонув угору, то моє становище вже не здається мені таким прекрасним, як раніше. Так народжується моє невдоволення, досада, смуток. А стоїк Сенека в таких випадках радив: «Побачивши, скільки людей тебе випередили, подумай про те, скільки їх відстало». Але це почуття є, і викликане воно погіршенням мого становища. І лише через те, що поліпшилося становище іншого. Все це так, але скажіть мені, чому на Сході кажуть, що курка сусіда виглядає гускою, а англійцям здається, що з іншого боку огорожі трава завжди зеленіша? Чи не є заздрість чимось первинним, тим, завдяки чому порівняння достатку і становища майже завжди виявляється не на нашу користь. Ось тут ми й волаємо до справедливості.
Розмiрковуючи про це, пригадав я цитату з К.Маркса: «сюртук не обмінюється на сюртук». Звичайно, поділ праці, різноманіття товарів, обмін — розумно. Сюртук — на чоботи, чи мірку пшениці, чи Біблію. А все-таки, як не крути, а політекономічно однакові сюртуки психологічно не однакові. Сюртук сусіда кращий за мій сюртук. А тому обмін можливий і там, де вчений економ лише руками розведе. Заздрісний хоче чужу річ не тому, що вона краща; вона є кращою тому, що вона — чужа. Але, зрозуміло, в межах міри.
Хоча заздрість вважається вадою і нещастям, не кожен схильний до цієї пристрасті. Як і кохання, до речі. Щось у вдачі людини привертає до неї. Є припущення, що це — невпевненість в собі, просто кажучи, слабкість волі, відчуття свого безсилля, відсутність рішучості кинути виклик. Заздрісні найменш удачливі. Але й горді — до того ж. У того, кому ці риси непритаманні, успіх іншого викличе не заздрість, а азарт змагання. Проте, можливо, заздрість і є рушієм конкуренції та суперництва? Сказав же Пушкін: «заздрість — сестра змагальності, значить, із доброго роду».
Объяснение:
Странный вопрос ибо, то что входит в перечень "на все случаи жизни" это буквально только случаи известные человечеству. Разное может произойти, поменяться поэтому я считаю, что нет. Такой человек будет подготовлен лишь к тому , что он ожидал из данного списка.