Question

Продовження балади про схід і захід​

Answer 1

Объяснение:

Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,

Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог;

Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів,

Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!

Камаль з двадцятьма бійцями втік на заколотний кордон,

І лошицю Полковника він погнав у далекий горяний схрон:

Найкращу лошицю зі стайні вкрав, коли світать почало,

Дзвінкі підкови в лахи запнув і скочив легко в сідло.

І запитав Полковничий син, що водив дозірців загін:

"Хто скаже мені, де Камаль тепер, де схованку має він?"

Мохамед Хан, Резальдарів** син, йому відповів тоді:

"Хто знає нічного туману шлях, той Камалеві знає путі.

Як смеркне — проскаче він Абазай, Бонар на ранок промчить,

Та путь одна — через Форт Букло йому до рідних угідь;

Як поскачеш ти швидше на Форт Букло, аніж летітиме птах,—

Бог, до провалля Джехай заступиш йому ти шлях.

Коли ж його не догониш там, назад скоріше вертай,

Бо скрізь чаїться Камалів люд за страшним проваллям Джехай.

Там праворуч — скала, і ліворуч — скала, а між ними — ні деревця.

Там ти почуєш, як клацне затвор, хоч ніде не видно стрільця".

На коня скочив Полковничий син, був гарячий кінь вороний —

Серце б’є, наче дзвін, шиї гордої згин як шибениця міцний.

Мчить юнак на коні, ось вже форт вдалині, і там чекає обід,

Але як злодія хочеш догнать, тоді баритись не слід.

І знову вершник в погоню летить швидше пташиних зграй,

Жене він коня, і вже здоганя втікачів під проваллям Джехай,

Жене він коня, і вже здоганя лошицю й Камаля на ній,

Курок пружний звів, лишень втікачів на постріл дістав вороний.

Він вистрілив раз і вдруге ще, та кулі пішли убік.

"Мов солдат стріляєш! — гукнув Камаль. — Покажи, як їздити звик!"

У провалля Камаль повернув, і за ним син Полковника без вагань,

Вороний, мов олень, вперед летів, та лошиця мчала, мов лань.

Вороний вудила свої закусив — нелегкою була гора,

А лошиця вуздечкою грала — так рукавичкою леді гра.

Праворуч — скала, і ліворуч — скала, і між ними — ні деревця,

І тричі клацнув рушниці затвор, і не видно було стрільця.

Місяць прогнали з неба вони, б’є зорю вже стукіт копит,

Вороний, мов зранений бик, біжить за ланню легкою вслід.

Спіткнувсь вороний і в гірський потік упав на всьому скаку;

Тоді Камаль повернув назад і звестись поміг юнаку.

Він вибив з руки його пістолет — там буть не могло борні,

"Надто довго життям,— промовив Камаль,— завдячуєш ти мені:

На двадцять миль тут скелі нема, нема тут жодного пня,

Де б мій стрілець не цілив тебе, не ждала б де западня.

Якби я руку лишень підняв, як виїхав на бескет,

Прудконогі шакали уже б давно збіглися на бенкет;

Варто було б кивком голови подати умовний знак —

І після учти не зміг би злетіть по горло ситий коршак!"

Йому відповів Полковничий син: "Що ж, нагодуй звірину;

Та перше розваж, яку сплатить муситимеш ціну.

Як тисяча шабель прийде сюди, щоб забрати мої кістки,—

Стільки за учту шакалів платить злодію не з руки!

Коні потопчуть твої поля, солдати твій хліб з’їдять,

Худобу заб’ють, хати розберуть на паливо для багать.

Коли влаштує тебе ціна і голодні твої брати,—

Шакали ж собакам кревна рідня, – то клич, пес, їх сюди!

Але як ціна зависока тобі, скінчимо усе до ладу:

Лошицю батькові поверни, дорогу я й сам знайду!"

За руку схопив Камаль юнака, і погляд його горів:

"Не слід нам згадувати собак. Вовк вовка тут перестрів!

Лошиця твоя. І краще я жертиму стерво гниле,

Ніж тому, хто сміявся смерті в лице, заподіяти зможу зле".

Йому відповів Полковничий син: "Я мусив честь берегти.

В дарунок від батька лошицю візьми — бо справжня людина ти!"

Та лошиця підбігла до юнака і ластитись почала;

"Нас двоє сильних,— сказав Камаль,— та вона до тебе пішла.

Тож хай в дарунок від крадія тобі принесе вона

Вуздечку коштовну, моє сідло, і срібні два стремена!"

Тоді юнак пістолет подав йому рукояттю до рук:

"У ворога ти відібрав один, а другий дарує друг!"

Камаль промовив: "Дарунок твій лише за дарунок прийму.

Твій батько сина до мене послав — я сина віддам йому!"

Свиснув Камаль, і син його по схилу гори збіг вниз,—

Як олень, легкий, міцний і стрункий, як готовий до бою спис.

"Ось твій господар,— сказав Камаль,— він водить дозірців загін,

Щитом йому стань, роби без вагань все те, що накаже він.

Допоки я або смерть твоя не обірвуть цих пут назавжди,

Всюди за ним крізь вогонь і дим оборонцем вірним іди.

Хліб Королеви*** їстимеш ти, тож її борони закон,

І, як треба, зруйнуй свого батька дім, щоб у спокої жив кордон.

Кавалеристом відважним стань, тримайся твердо в сідлі,

І Резальдаром зроблять тебе, а я, може, помру в петлі!"

Очима зустрілися юнаки, і лжі не було в очах.

І братню клятву вони дали на солі і кислих хлібах:

І братню клятву вони дали, розрізавши дерну настил,

На рукоятці та лезі ножа, і на імені Господа Сил.

Камалів син осідлав коня, лошицю — Полковничий син,

І двоє вернулись у Форт Букло, звідки поїхав один.

Загін дозорців зустріли вони, і двадцять шабель в ту ж мить

Зблиснули грізно, готові кров хлопця із гір пролить.

"Не руште його! — Полковничий син гукнув своїм воякам,—

Бо той, хто вчора ворогом був, сьогодні товариш нам!"

Тебе нужно полную версию