ответ:Наверное, каждый из нас хоть раз задумывался о том, что его радует. И неважно, когда это было – в минуту отчаяния или в минуты неимоверного веселья радости жизни.… Вроде бы мы так часто говорим о каких-то весёлых и запоминающихся моментах, но через определённое время забываем о них вовсе.
Каждый человек радуется по-своему, и для каждого радость приносит что-то своё, что-то родное и неповторимое, а кто-то находит в этой радости нечто обычное и привычное. Тогда напрашивается во а вообще что такое радость? Наверное, самое приятное состояние из всех. Радость подкрадывается так тихо, что уловить её невозможно, а можно лишь наслаждаться моментами. Но моментами чего? Этого безграничного счастья? Но мы ведь и грустим иногда. Но лишь для немногих радость доставляет все живое вокруг.
Человек может находить радость в таких привычных для нас вещах как, например, восход солнца или первый снег. Вроде так привычно об этом говорить, ведь для многих это обычное явление. А у кого-то вызывает улыбку на лице. Вот, бывает, идёт грустный человек, неважно, знаком ты с ним или не знаком, мы с ним можем поздороваться, а у него это может вызвать улыбку, чувство того, что он кому-то нужен, и в душе сразу маленькое счастье.
Объяснение:
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи її відновлення. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.