Письменників нерідко називають душевними пастирями людства. Саме цей вислів прийшов мені на згадку, коли я роздумував над змістом балади Ф. Шіллера "Рукавичка". Складалося таке враження, ніби автор веде бесіду саме з тобою, наче пропонує "приміряти" події літературної розповіді на читача.
У основі балади лежить історична легенда про події, які начебто відбулися у XIV столітті у Франції, за часів правління короля Франциска. Але історія сивої давнини є цікавою, актуальною і для нас, сучасників.
Коли читаєш баладу, то складається враження, ніби ти сам є глядачем вистави, подумки переносишся в ті далекі часи, займаєш крісло на арені королівського звіринця ігаєш за подіями, за людьми...
...Всюди чути неголосну розмову, дами обмахуються віялами, біля них стоять гідні лицарі, готові виконати будь-який наказ своєї дами серця. Ось красуня Кунігунд - горда, недосяжна. Біля неї схвильований Делорж. З першого погляду видно, що він закоханий у Кунігунд. А якщо придивитися пильніше, то побачимо, що вона з презирством ставиться до юнака. Та, на жаль, кохання завжди сліпе...
Аж ось розпочинається вистава. Владний жест короля - і на арену виходить лев, знову жест - з'являється тигр, потім два леопарди. Король розважається, чекаючи кривавої розв'язки. З нетерпінням чекають на смерть придворні.
Мені стає не по собі... Звірі - це звірі, вони живуть за звірячими законами, але люди, які насолоджуються смертю... Моторошно!
А на арені тим часом зав'язується бій між леопардами. Публіка оживає. Але грізний рик царя звірів - лева - і тварини заспокоюються. Здавалося, вистава закінчилася. Глядачі розчаровані.
І раптом з руки прекрасної Кунігунд падає рукавичка, потрапляючи прямо до клітки з грізними тваринами. Всі погляди звертаються на даму. У якийсь момент мені здалося, ніби я побачив, як гордо піднялося підборіддя дами, вона відчула себе королевою.
Вистава продовжується. Як король на початку вистави, тепер Кунігунд робить владний жест, посилаючи Делоржа підняти рукавичку. Зал з напруженням, з жахом ігає за дією. (Мені до болю хочеться, щоб король припинив це, як зробив цар звірів - одним жестом! Ні! Він тільки ігає.)
А тим часом Делорж заходить до клітки, піднімає рукавичку. Він йде до Кунігунд, всі захоплено вітають, хвалять його, горда красуня також обіцяє лицарю своє кохання. А він кидає рукавичку їй в обличчя, говорить: "Подяки не треба". Зал завмирає, і Делорж йде від дами. Кінець вистави.
Мені хочеться наздогнати відважного юнака, який зумів захистити свою людську гідність, який довів свою сміливість. Він переміг світ зла, жорстокості і зумів зрозуміти справжню суть тієї, без якої ще вчора не уявляв життя.
Людина починається з вчинку. Свій вчинок зробила Кунігунд. Вчинок Делоржа викликає захоплення. Не зробив вчинку король.
Як би вчинив я, якби вчинили так зі мною
ответ: Каково это – жить вдали от цивилизации, где нет электричества, горячей воды и связи с «большой землей»? Некоторые люди сознательно бегут из мегаполиса и рвут с прежним укладом жизни, а другие с детства привыкли жить бок о бок с дикими животными и вести натуральное хозяйство.
разовый аттракцион для жителя большого города, чтобы перезагрузить мозги. Но как выживают люди, которые намеренно отказались от благ цивилизации или, наоборот, стали заложниками дикой природы?
Александровка находится на Южном Урале в долине между горными хребтами Зигальга и Бакты на высоте 500 м над уровнем моря: днем там жарко, ночью – очень холодно. Вымерзает не только урожай, даже неприхотливая лесная рябина гибнет в условиях, где ночная температура может достигать минусовых отметок уже в августе. Добраться до Александровки можно от села Тюлюк. Преодолеть 17 километров старой дороги с огромными ямами, гигантскими валунами и лужами, которые, кажется, никогда не высыхают, под силу лишь хорошо подготовленному внедорожнику или армейскому грузовику.
Сегодня в Александровке проживает 20 семей, и далеко не все из них являются последователями «культа Анастасии». Здесь живут люди, которые устали от общества потребления, генномодифицированных продуктов и плохой экологии. Многие из них в успешные и уважаемые люди: предприниматели, бизнес-тренеры, пожарные, госслужащие. Они выращивают продукты на собственных огородах, занимаются пчеловодством, собирают речную и дождевую воду, моются в бане и не планируют возвращаться в город.