Переді мною проста радянська сім’я, що жила в 60-х роках ХХ століття. Про простоту їхнього життя говорить обстановка в квартирі: голі стіни, лляна скатертина на столі, дерев’яні стільці та інші деталі. Сім’я — велика. Я бачу маму, трьох дітей. Напевне, у них є тато, і він зараз на роботі. А мама — домогосподарка, тому що в будинку є маленька дитина, за яким треба дивитися. Зараз день, за вікном світло. Хлопчик прийшов зі школи і приніс двійку. Судячи з назви картини, це його не перша двійка. Він щойно увійшов до кімнати, ще не встиг зняти пальто, яке йому «з чужого плеча», оскільки видно, що воно вже не нове, але йому велике. У правій руці він тримає портфель, а з портфеля стирчать не підручник і інше шкільне приладдя, а ковзани. І зрозуміло, що цей хлопчик більше любить грати і розважатися, ніж вчитися. Однак він стоїть з понурим виглядом. Він відчуває себе винуватим, і знає, що його двійка засмутить батьків.
Ось і мама дивиться на свого непутящого сина, з німим запитанням: «Знову двійка?» Вона засмучена, в її позі я бачу безсилля: опущені плечі, руки, зчеплені в замок, трохи нахилена голова, якій мама як-би похитує з боку в сторону, висловлюючи при цьому досаду: «Ай-яй-яй! Що ж це таке! »
Поруч з мамою молодший брат хлопчика. Він ще не знає, що таке вчитися в школі. Його робота — кататися на велосипеді, грати в іграшки і безтурботно проводити свій час. Однак він розуміє, що в будинку назріває скандал, а винуватець скандалу — його старший брат, який досить часто роздає йому потиличники. І тому хлопчик на велосипеді на стороні мами. Він близько під’їхав до неї, і тільки голова його повернена в сторону старшого брата. На обличчі хлопчика я бачу єхидне вираз: «Ага, зараз тобі потрапить. »
Трохи осторонь стоїть старша сестра двієчника, теж учениця. Але на відміну від свого брата, я думаю, що вона добре вчиться. Вона тримає в руках розкритий підручник, можливо, вона повторює уроки, а може бути, збирає портфель до школи, який стоїть поруч на стільці. Вона дивиться на брата з докором, погляд її як-би говорить: «Як же тобі не соромно?»
І тільки один член сім’ї висловлює радість від появи близького і рідного йому людини. Це — собака. Вона віддано встала на задні лапи, передніми спершись на живіт свого друга і радісно виляючи хвостом. Їй все одно, як вчиться її господар, головне, він любить её.Ф. П. Решетніков написав картину «Знову двійка» в 1952 році. Зараз ця картина знаходиться в Третьяковській галереї.
Переді мною проста радянська сім’я, що жила в 60-х роках ХХ століття. Про простоту їхнього життя говорить обстановка в квартирі: голі стіни, лляна скатертина на столі, дерев’яні стільці та інші деталі. Сім’я — велика. Я бачу маму, трьох дітей. Напевне, у них є тато, і він зараз на роботі. А мама — домогосподарка, тому що в будинку є маленька дитина, за яким треба дивитися. Зараз день, за вікном світло. Хлопчик прийшов зі школи і приніс двійку. Судячи з назви картини, це його не перша двійка. Він щойно увійшов до кімнати, ще не встиг зняти пальто, яке йому «з чужого плеча», оскільки видно, що воно вже не нове, але йому велике. У правій руці він тримає портфель, а з портфеля стирчать не підручник і інше шкільне приладдя, а ковзани. І зрозуміло, що цей хлопчик більше любить грати і розважатися, ніж вчитися. Однак він стоїть з понурим виглядом. Він відчуває себе винуватим, і знає, що його двійка засмутить батьків.
СлАд-ко - 2 слога
с [с] - согл., тв., глух., парн.;
л [л] - согл., тв., звон., непарн.;
а [а] - гласн., ударн.;
д [т] - согл., тв., глух., парн.;
к [к] - согл., тв., глух., парн;
о [а] - гласн., безуд..
6 б., 6 зв..
Скачут (что делают?) - глагол:
1) н.ф. - скакать;
2) п.п. - I спр., несов. в., невозвратный;
н.п. - в изъявительном наклонении, наст. вр., мн. ч.;
3) является сказуемым.