1. Глобальные энергетические проблемы-это проблемы(подлежащее), которые связаны(сказуемое) с обеспечением человечества топливом и энергией в настоящее время.
2. Никакой режим(подлежащее) экономии невозобновляемых источников энергии не в состоянии исключить(сказуемое) того момента в будущем, когда они(подлежащее) будут полностью исчерпаны(сказуемое).
3. Современные проблемы(подлежащее) энергетики можно решить(сказуемое) и интенсивным путем, который предполагает(сказуемое) снижение энергоемкости экономики(подлежащее).
5. К глобальным проблемам энергетики относится(сказуемое) дефицит(подлежащее) энергоресурсов и электроэнергии, который обозначается как "энергетический голод"
4. Открытым остается(сказуемое) вопрос(подлежащее) "как научиться(сказуемое) эффективно, с наименьшими потерями, использовать(сказуемое) солнечную энергию(подлежащее)?"
6. Ученые всё чаще пишут(сказуемое) о "триаде(подлежащее) энергетических проблем", которые значительно влияют(сказуемое) на жизнь человека
Объяснение:
я перепутала местами 4 и 5 предложение, а так кажется всё верно. удачи :3
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи її відновлення. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.