Море взволновано ветром, почта принесена, совершенны по форме, средства изысканы, ответы неуверенны, ноги обморожены, обои наклеены, лицо желто и сморщенно, принесены рисунки, поступки рискованны.
Образи Шимека та Бузі зазначені в романі Шолом-Алейхема «Пісня пісень», відомому творі єврейської літератури. Шимек – головний герой юнацького роману, хлопець з дуже яскравими мріями. Хлопчик навчався в хедері, спеціальній євреській релігійній школі. Йому подобалося ходити з батьком у Синагогу. Їхні відносини з дівчинкою Бузею носять спочатку дитячий характер сумісного спілкування. Хлопець взрослішає і поринає у світ мрій, де він бачить себе немов героєм, який рятує прекрасну царівну. Але він не переносить, коли над нім посміхаються. Саме через прочитану ним біблійну «Пісню пісень» він бачить світ, в ньому розкриваються почуття до Бузі, як чогось священного. Він тягнеться до прекрасного, до своєї Суламіфь (Бузі). Але він покидає містечко через батька та його завіти, потім жалкує, що «піздно згадав, що є Бузя на світі, Бузя, яка має серце, душу...”». Шимек прогадав, його щастя вислизнуло від нього. Бузя – спочатку маленька дівчинка. Бузя – це її скорочене ім’я від Естер-Ліба, Лібузя. Її мати покинула її, коли вмер батько. Бузя живе в родині Шимека, стає його названою сестрою. Дівчинка сумує за матір’ю, її обличчя кожного разу змінюється. Шимек помічає її великі блакитні очі, чудову усмішку. Вона стає привабливою молодою дівчиною. Вона дуже сором’язлива, тендітна. Вона, як сонечко, як зіронька, яка освітлює життя Шимека. Бузя закохується в Шимека. Але Шимек покидає хату, а вона стає нареченою. І після зустрічі з Шимеком її світ перегортається: «так плаче людина над своїм життям, що нібито вислизнуло з-під ніг». Образ Бузі викликає почуття суму та жалощі.
Лазурь небесная смеётся, ночной омытая грозой. Наклонившись надполыньей, Анна Васильевна разглядела, танцующуюся со дна, тоненькую нитку. Не достигая поверхности воды, она лопалась мелкими пузырями. Этот тонюсенький стебелёк с пузырьками был похож на ландыш. Надвигались зимние сумеркивсе было сыро, тихо в деревушке, приютившейся около лощины, среди нежных полей, слившихсяс темным небомслышались голоса баб, скликавших выпущенных коз. Привыкнув к ухаживавшим за ним людям, бобры не страшились выходить днём из, построенных для них, деревянных хаток. Речка, девочкой невзрачной, Притаилась между трав. То смеётся, то рыдает, Ноги в землю закопав. Осветив черепицу на крыше, И согрев древесинУ сосны, Поднимается все выше и все Запоздалое солнце весны.
рисунки принесены сморщенно рискованны наклеены обморожены неуверенны принесена совершенны взволновано