Объяснение:
русский язык нужен нам прежде всего для общения. Без него мы бы не могли передавать свои знания и получать их. А ещё с языка мы выражаем свои чувства. Наиболее полно их может передать именно русский язык " богатый и могучий".Русский язык - это язык, на котором мы разговариваем с детства, на нем мы общаемся с близкими, находим новых друзей, познаём мир. Русский язык нужно изучать, чтобы быть грамотным, чтобы правильно писать и выражать свои мысли.Русский язык - это гордость русского народа. Это язык писателей и поэтов, которых знает весь мир. Я горжусь своей родиной, своим русским языком.Русский язык красив и богат. С языка мы можем разговаривать, передавать свои мысли и чувства. По тому, как человек говорит, судят на сколько он культурный. Изучение русского языка очень важно для меня. Ведь хорошо зная язык, я смогу поступить в институт, получить хорошую профессию. Да и просто русский язык найти мне много друзей.
Той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. Мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. Ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. — Агов, Біле! Я підвернув ногу!
2. зрада друга Біл так і не оглянувся. Товариш дивився йому вслід, і, хоч його обличчя ніяк не пожвавилося, очі засвітилися тугою пораненого оленя. Біл вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не повертаючи голови. Чоловік, що стояв серед потоку, вдивлявся йому вслід.— Біле! — гукнув він ще раз. Це був благальний крик дужої людини, що потрапила в біду, але Біл не обернувся.
3. самотність Він озирнув те коло світу, в якому залишився. Невесела картина. З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки; і в його очах нараз проблиснув страх.
4. голод
“Голод давався взнаки”. ” голод гнав його вперед”. “…рибка втекла”, ін з’їв двох пічкурів сирими “лиш тому, що наказував розум. Чоловік усвідомлював: щоб вижити, треба їсти”. “Він страшенно ослаб, йому паморочилося в голові, іноді так, що аж в очах темніло. Його почали мучати галюцинації, муки голоду щоразу повертали розум, до дійсності”. Але його діймав лише голод: цілу ніч йому снилися обіди, бенкети та столи, заставлені найрізноманітнішими стравами.
5. поєдинок з ведмедем Одчайдушну хоробрість змило хвилею страху. А що, коли звір нападе на нього, слабосилого? Він міцніше затис у руці ножа і подивився просто у вічі ведмедеві. Ведмідь став на задні лапи й вичікувально рикнув. Якби чоловік побіг, ведмідь погнався б за ним, але чоловік не втік. Осмілілий зі страху, він теж загарчав, дико, люто, вкладаючи в це гарчання весь свій страх. Ведмідь одступив убік, погрозливо рикаючи: він і сам злякався цієї загадкової істоти, що стояла прямо й не боялась його.
6. боротьба з вовком він угледів вовчу голову. Гострі вуха не стирчали догори, як у інших вовків; очі були тьмаві й налиті кров’ю, голова понурилася. Він був хворий. Звір не зводив з нього голодного погляду. Він то ліз навкарачки, то непритомнів, а вовк усе плентався слідом за ним, кашляючи і хриплячи. Його коліна стали суцільною раною, як і ноги; кривава смуга тяглася за ним по каменях та мохові. Якось, оглянувшись, він побачив, що вовк пожадливо вилизує слід, і зрозумів, який його чекає кінець, якщо… якщо він сам не вб’є вовка. I почалась одвічна страшна трагедія боротьби за існування: хвора людина повзла, хворий вовк шкутильгав за нею — дві вмирущі істоти волоклися через пустелю, чигаючи на життя одна одної.
Герой на судні Бедфорт.
Вони обстежили нишком його койку. В ній знайшлося повно сухарів, матрац був напханий сухарями, в кожному закутку були сухарі. I все ж чоловік мався при своєму розумі. Просто він уживав запобіжних заходів на випадок голоднечі, та й годі. Вчені сказали, що це минеться; воно й справді минулося, перш ніж «Бедфорд» кинув якір у бухті Сан-Франциско.
Герой Д. Лондона переживає різні почуття, що стосуються його фізичного й морального стану, та проявляє позитивні якості характеру. Герой відчуває змореність від довгої дороги, холод Білої пустелі, тугу від усвідомлення зради товариша, страх самотності, голод, який не вгамовується мізерною «їжею», біль у ногах, розтертих до крові, та замученому тілі, відчай від марних спроб роздобути їжу, виснаженість, що призводить до галюцинацій. Сміливість, виявлена під час зустрічі з ведмедем, усвідомлення нестримного бажання жити, спокій, що змінив страх, терпіння, з яким герой продовжує свій важкий шлях, сила волі у поєдинку з вовком.
Роль природи у творі “Жага до життя”
Природа на початку. «Сонце ховалося за товщею сизих хмар. Прокинувсь він о шостій ранку і якусь часину нерухомо лежав на спині, втупившись очима в сіре небо. Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.»
Природа в кінці. «Зійшло яскраве сонце… Погода була прекрасною. Почалося коротке бабине літо північних широт». «Бабине літо ще продовжувалося»
Кожна Людина повинна боротися за своє життя, бути здатною постояти за себе, нести в собі знаряддя сили, сміливості, доброзичливості, духовної і громадянської відваги і, найголовніше,— Любити Життя, сповнене духовної боротьби.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zhaga-do-zhittya-analiz