Подлежащее и сказуемое
Объяснение:
подлежащее-существительное.Сказуемое-глагол
К старухе Агафье Журавлевой приехал сын Константин Иванович. С женой и дочкой. Попроведать, отдохнуть. Вечером же у Глеба Капустина на крыльце собрались мужики. Глеб вышел к мужикам на крыльцо, спросил: «Гости к бабке Агафье приехали?» «Кандидаты!» - «Кандидаты? - удивился Глеб. - Ну пошли проведаем кандидатов». Кандидат Константин Иванович встретил гостей радостно. Расселись. Разговор пошел дружнее, стали уж забывать про Глеба Капустина… И тут он попер на кандидата. «В какой области выявляете себя? Философия?» - «Можно и так сказать». - «И как сейчас философия определяет понятие невесомости?» - «Почему - сейчас?» - «Но ведь явление открыто недавно. Натурфилософия определит это так, стратегическая философия - совершенно иначе…» - «Да нет такой философии - стратегической, - заволновался кандидат. - Вы о чем вообще-то?» - «Да, но есть диалектика природы, - спокойно, при общем внимании продолжал Глеб. - А природу определяет философия. Поэтому я и спрашиваю, нет ли растерянности среди философов?»Кандидат искренне засмеялся. Еще один вопрос: как вы относитесь к тому, что Луна тоже дело рук разума. Что на ней есть разумные существа». - «Ну и что?» - спросил кандидат. «А где ваши расчеты естественных траекторий? Как вообще ваша космическая наука сюда может быть приложена?» - «Вы кого спрашиваете?» - «Вас, мыслителей. Мы-то ведь не мыслители, у нас зарплата не та. Но если вам интересно, могу поделиться. Я предложил бы начертить на песке схему нашей Солнечной системы, показать, где мы. А потом показать, по каким законам, скажем, я развивался». - «Интересно, по каким же?» - с иронией спросил кандидат и значительно посмотрел на жену. Глеб взмыл ввысь и оттуда ударил по кандидату: «Приглашаете жену посмеяться. Только, может быть, мы сперва научимся хотя бы газеты читать.
Кандидатам это тоже бывает полезно…» - «Послушайте!» - «Да нет уж, послушали. Имели, так сказать, удовольствие. Поэтому позвольте вам заметить, господин кандидат, что кандидатство - это не костюм, который купил - и раз и навсегда. И даже костюм время от времени надо чистить. А уж кандидатство-то тем более… поддерживать надо. Нас, конечно, можно удивить, подкатить к дому на такси, вытащить из багажника пять чемоданов… Но… если приезжаете в этот народ, то подготовленней надо быть. Собранней. Скромнее». - «Да в чем же наша нескромность?» - не выдержала жена кандидата. «А вот когда одни останетесь, подумайте хорошенько… Глеб же Капустин по-прежнему удивлял. Изумлял. Восхищал даже. Хоть любви тут не было. Глеб жесток, а жестокость никто, никогда, нигде не любил еще.
Українська опера на дві дії
Дійові особи:
Н а т а л к а — українська дівчина.
Горпина Терпилиха — її мати.
Петро — коханий Наталки.
Микола— далекий родич Терпилихи.
Тетерваковський — возний, жених Наталчин.
Макогоненко — сільський виборний.
ДІЯ ПЕРША
Наталка журиться, що вже давно немає її коханого Петра. Вона промовляє, звертаючись до нього. З’являється возний, що натякає на своє кохання до дівчини, а потім і признається. Наталка відповідає, що вони не рівня одне одному.
Наталка йде додому, а замість неї з’являється виборний. Обидва чоловіки розмовляють про дівчину, вихваляючи її. Перебирають і женихів, що сватались до неї.
Виборний розповідає, що Терпили жили в Полтаві, були багаті, але батько пропив усе добро, вигнав свого вихованця Петра та й помер. Терпилиха з дочкою переїхали на село.
Виборний погоджується до возному владнати справи з Наталкою.
Дія переноситься в хату Терпилихи. Мати докоряє дівчині, що та відмовляє гарним женихам. Як же їм жити далі? Наталка ж уже чотири роки чекає Петра. В хату заходить виборний і пропонує в ролі жениха возного. Домовляється про сватання.
Дівчина залишається сама і журиться.
ДІЯ ДРУГА
Микола промовляє сам до себе, розказуючи про своє сирітське безталання, співає пісню. З’являється Петро, який теж співає про свою тугу за дівчиною. Хлопці потоваришували.
В цей час із хати Терпилихи виходять виборний і возний, перев’язані після сватання. Петро дізнається, хто вони такі. Зрозумівши, що Петро — коханий Наталки, Микола зголосився про все дізнатися докладно.
Виявляється, що Петро пішов на заробітки, аби бути гідним багатого батька Наталки. Тепер же знайшов їх самих у бідності. Хлопець розмовляє з виборним і розповідає про те, що бачив і чув у мандрах.
Хлопець страждає за втраченим щастям. З’являється Наталка і відразу впізнає його, тому вирішує не виходити за возного. Виборний наполягає на тому, що вона вже перев’язала їх рушниками. Разом з Терпилихою він вмовляє Наталку.
Петро віддає дівчині зароблені гроші, щоб чоловік не дорікав їй бідністю. Такий його вчинок умилостивив возного, і той відмовляється від Наталки. Мати благословляє дітей.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
П’єса І. Котляревського привертала увагу читачів та глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови. Шляхом індивідуалізації мови драматургові вдалося чітко окреслити психологічні типи персонажів. Так, мова возного й виборного викликає посмішку своєю перекрученістю, напускною вченістю.
П’єсі притаманні елементи сентименталізму, що розвивався на той час у літературі, — звернення до людських почуттів, змалювання їхньої сили й глибини. У дусі сентименталізму написано й кінцівку: возний відмовляється від Наталки.
Объяснение: всё
Подлежащее и сказуемое