Каждый день, каждую минуту и каждую секунду мы проживаем этот мир, эту жизнь. С того момента как я родился(родилась сколько тебе лет) лет. И за все эти годы я заметил, что мир прекрасен. По иследовательским данным живая сущность лишь проживает на Земле. И тому, что я тут родился я безумно благодарен. Нет ничего лучше нашего мира, так как тут, именно тут проживает множество растений, разные виды животных, и мы люди! Дорожите тем, что у вас имеется, восхищайтесь окружающим вами миром. Ведь жизнь одна. И вы единственный такой в этим мире. Берегите свой мир. И цените тем, что у вас имеется.
Сочинение на тему "Нет ничего лучше языка" предлагаю составить так:
Язык - это наше богатство, которое мы, люди, должны бережно охранять. С раннего детства мы слышим ласковую речь мамы, которая опекает нас, учит познавать мир. С слов мы задаем вопросы о том, что нас окружает, разгадываем тайны Земли. А затем с языка находим друзей, расширяем круг общения, изучаем различные предметы в школе и трудимся на работе. Язык сопровождает нас на протяжении жизни.
А как прекрасен наш родной русский язык. Он богат, певуч, разнообразен. С его до нас дошло целое наследие мыслей от наших предков. Из поколения в поколение они передавали мудрые поговорки и пословицы, песни, легенды и сказки. А наша задача сегодня -- не забывать пользоваться достижениями и помнить о важности чистоты нашего языка. Не зря ведь в народе говорят, что нет ничего лучше и дороже языка.
Відповідь:Через базарний майдан іде поліційний наглядач Очумєлов. За ним ступає рудий городовий. Навколо тиша... Аж раптом із дров'яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, Ги жить собака. За ним женеться чоловік у перкалевій накрохмаленій сорочці та розстібнутій жилетці. Він викрикує в бік собаки: "— Дак ти кусатись, нечиста сило! Братця, не пускай його! Тепера не велено кусатись. Держи! А... а!"
Незабаром коло дров'яного складу збирається натовп. Чоловік — це був золотар Хрюкін, — піднявши вгору праву руку, показує натовпові скривавлений палець. Напівп'яному лиці його ніби написано: "Ну, знатимеш же ти мене, шельмо!" Та й самий палець його виглядає, як знамено перемоги. В центрі натовпу, розставивши передні ноги і трусячись усім тілом, сидить на землі біле хортеня з гострою мордою і жовтою плямою на спині. У сльозавих очах його вираз туги й жаху.
Хрюкін каже, що собака вкусив його і вимагає покарання. Очумєлов свариться і каже, що таке не минеться безкарно. Що хазяїна теж треба притягти до відповідальності.
У цю мить з натовпу хтось сказав, що це собака генерала Жигалова.
Мова наглядача ураз змінюється: " Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? — звертається він до Хрюкіна. — Хіба таки він дістане до пальця? Він маленький, а ти бач он який здоровило вигнався. Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а тоді й спала тобі в голову ідея, щоб причепитись. Ти ж, бра... звісний народ! Знаю вас, чортів!"
Але тут городовий зауважує, що собака — не генеральський. В генерала таких немає. Очумєлов каже, що й сам знає — в генерала собаки дорогі, породисті. І каже Хрюкіну, щоб той так цього діла не залишав. Треба провчити негідника.
У натовпі хтось каже, що таки бачив у генерала такого собаку. Очумєлов знову змінюється в обличчі. "...Він, може, дорогий, а коли кожна свиня йому в носа цигаркою тикатиме, то зіпсують як стій та дивись. Собака — тендітна тварина... А ти, йолопе, опусти руку, — каже він Хрюкіну. — Нема чого дурного свого пальця виставляти. Сам винен..."
Нарешті на майдані з'являється генеральський кухар, який впевнено заявляє, що в них таких собак зроду-віку не бувало.
"І розпитувати тут довго нема чого, — каже Очумєлов. — Бродячий! Нічого тут довго розводитись... Сказав бродячий, значить бродячий. Знищити, от і все". Кухар продовжує, що цей собака — генералового брата.Очумєлов з солодкою усмішкою: "Та хіба братик їхній приїхали?.. Ах ти, Боже ж мій, Господи! А я й не знав!.. Так це, виходить, їхній собака. Дуже радий... Візьми його. Песик нічогенький... Меткий такий... Хап цього за палець! Ха-ха-ха... Ну, чого тремтиш? Ррр... бр... Сердишся, шельмо!.. Ач, який цуцик..."
Прохор кличе собаку і йде з ним від дров'яного складу... Натовп регоче з Хрюкіна.
Очумєлов, сиплячи погрози Хрюкіну, продовжує прямувати через майдан.