Кто такая личность? Не каждого человека можно так назвать. Надо обладать определенным набором черт характера и душевных качеств, чтобы иметь право им называться. Часто можно услышать словосочетание «выдающаяся личность» на счет известного человека. Но не только известностью измеряется это понятие.
На мой взгляд, личность - это искренний, целостный человек, который живет согласно своему призванию. Он сумел выявить свои наклонности, раскрыть свои таланты, преодолеть свои недостатки и благодаря этому добиться успеха в жизни и быть счастливым. При этом он с уважением относится к другим, не позволяет себе презрительного и поверхностного отношения к ним. Иногда говорят «сильная личность», но сила - не значит жесткость. По моему мнению, человеку нужна сила особенно для того, чтобы быть добрым, сочувствующим, даже уметь поступиться своими интересами ради другого человека.
Что касается известных людей, то для меня ярким примером личности является Григорий Сковорода. Этот мудрый человек не только понял важные истины о жизни, но и сам жил согласно своим взглядам. Он был тем, кем хотел быть, не унижая других, и так учил делать нас, потому что только так можно быть счастливым.
Я считаю, что среди нас - миллионы людей, достойных звания личности. Пусть мы о них ничего не знаем. Это люди, которые живут простой жизнью, занимаются любимым, пусть не престижным делом, которые любят и уважают близких, никому не наносят обиды.
Что касается меня, я надеюсь, что нахожусь на правильном пути в развитии моей личности. Я стараюсь больше внимания уделять тому, что у меня получается, развивать свои Не всегда получается, но я стремлюсь быть терпимее к людям, которые рядом со мной. Мне кажется, золотое правило «поступай с другими так, как хочешь, чтобы они поступали с тобой» работает во всех сферах жизни и не сбиться с правильного пути.
Следовательно, для того, чтобы сформировать свою личность, нужно постоянно развиваться и самосовершенствоваться, искать то, что приносит радость, быть искренним и уважать
Народилася майбутня письменниця 1917 року в с. Петрашівка на Київщині. Як і багато інших селянських дітей, Марію з раннього віку привчали до роботи. Закінчивши школу, дівчинка спочатку працювала в польовій бригаді, а потім рахівником правління. Ще тоді вона навчилася любити і розуміти землю, поважати працю хлібороба.З дитинства Марійка писала вірші, складала пісні. Добираючи мелодії, дівчинка наспівувала їх подружкам. А ще Марійка полюбила поезії Т. Шевченка. Часто прибігала вона до столітнього кучерявого дуба, що ріс у кінці городу, щоб поплакати над долею нещасної Катерини.Дівчина мріяла стати вчителькою. Навчаючись самотужки, вона вступила на дошкільний відділ Білоцерківського педагогічного технікуму. Тоді ж білоцерківська районна газета надрукувала перший вірш Марії Познанської.1945 року вона стала студенткою Київського педінституту (1945), а через рік вийшла у світ перша збірка поезій для дошкільників «Мій квітник». Благословив молоду поетесу на творчий шлях Павло Тичина.Визнаною дитячою письменницею Марія Познанська стала на початку 1950-х років, маючи у своєму творчому доробку майже десяток поетичних збірок для малих читачів. Особливо полюбилися дітям такі книжки: «Про чудо-ліс, що на полі зріс», «Любій малечі про цікаві речі», «Чим пахне коровай», «Про золоті руки», «Що я знаю про метро», «Асканія-Нова», «Про білий халат і наших малят» тощо.Талант педагога і талант поета— ось те щасливе поєднання, яке, мабуть, зумовило популярність віршів Марії Познанської серед дітвори.Марія Авакумівна удостоєна премії імені Лесі Українки.