У барвистому травневому вінку
Я люблю прекрасне у природі, архітектурі, літературі. Особливо люблю природу, яка весною оживає, наповнює довкілля різнобарв’ям, голосами птахів, які повернулися після зими до нас, перезимували зиму і тепер щебечуть, не втихаючи, бо раді теплу і сонцю, зелені і птахам, бо скінчилося їхнє голодування.
Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи.
А он густий верболіз поміж плакучих верб, які замріяно полощуть у тихих плесах вод довгі, віти. Там вдень і вночі не втихають закохані соловейки. В сплетінні гілля тривожно голосять одинокі зозулі, мирно воркують лагідні горлиці. На тоненькій галузці розлого осокора легенько гойдається ремезова колисочка. Природа квітне, співає.
Там далі стіною розрослася рогоза, із-за її темно-зелених стіжків тихо випливає щаслива качина сім’я. неповороткий сазан – батько виринув з обжитого місця і вимальовує широкі кола на водяній гладі.
Над землею метушаться легкокрилі ластівки. Вони протають і над водою, плавно торкаються водяного дзеркала – і вже за мить їхніх довгих дзьобах тріпочеться срібляста верховодка.
А тут і бджола гуде над вербою, збираючи мед з розквітлих китиць.
Вся природа ніби барвистий вінок. Весна в розквіті.
1. Листья клëна крупные, с жилками, похожи на пять растопыренных пальцев. От других из отличает красивый, сложный край.
2. Лист сопровождал писателя скорее всего потому, что была осень и ветер подгонял опавшие листья.
3. Вечером, когда рядом с нами бежали по улице листья клёна, Луговской пришёл
ко мне и, Явно смущаясь, сказал:
Понимаешь, какой странный случай. Я только что ходил на телефонную стан-
ЦИЮ Звонить в Москву, и за мной увязался лист клёна. Он бежал у самой моей ноги.
Когда я останавливался, он тоже останавливался. Когда я шёл быстрее, он тоже
бежал быстрее. Он не отставал от меня ни на шаг, но на телефонную станцию не по-
шёл — там слишком крутая Для него гранитная лестница. Я погладил его по спинке.
Вроде всë :'з
Надеюсь