Людина виростає досить швидко. Спочатку це немовля, яке смокче соску і знає про світ лише те, що в ньому є матуся. Потім це дитина, яка весь час проводить разом зі своїми яскравими іграшками. Далі це школяр, який вивчає навколишній світ по підручниках, сидячи за партою. І настає час, коли хлопець чи дівчина входять до пори юнацтва. Це переломний момент.Кажуть, самовихованням треба займатися змалечку. Проте, як ним займатися, коли вранці уроки, а ввечері футбол і телевізор? Дійсно, коли людина вперше замислюється про самовиховання, як правило, час уже втрачено. Я вважаю, ще самовиховання спочатку повинне направлятися батьками, а потім уже ставати власною роботою людини над собою. Батьки в цей час мають бути дуже дбайливими і ні в якому разі не давити на дитину.Самовиховання спрямоване на створення людиною самої себе. Це труд, який нагадує роботу скульптора: щось треба відсікти, щоб решта виробу виглядала, як потрібно. Не можна сказати, що творення власної особистості проходить безболісно, навпаки – немало сліз доведеться нишком пролити й немалу правду сказати самому собі, поки вийде щось із цього труда. Та сліз годі жаліти: головне, щоб з-під шкаралупи егоїзму, обмеженості, злості вийшла на світ справжня людська особистість. Адже треба спершу витренувати свою душу, аби вона здатна була відгукнутись на все людяне, святе і чисте, що існує навколо нас.Творення самого себе нагадує піднімання сходами або ж занурення у глибини: воно відбувається поступово, крок за кроком. І на кожному кроці треба чекати несподіванок, і не найгірша з них, коли обірветься страхувальний трос. Добре, коли в цей час поруч опиниться справжній товариш, який зможе подати руку, підтримати словом і ділом. Пам'ятати тут треба ще одне: мета, до якої має привести самовиховання, повинна бути чітко визначеною. В іншому разі найважчий труд людського життя виявиться марним.За найважчий труд має бути велика нагорода. Я вважаю, що найдорогоціннішою винагородою за працю над собою буде правильне розуміння свого місця в житті. І тоді прийде й успіх у роботі, і щасливе сімейне життя, і цікаве дозвілля. Будуть друзі, на яких можна покластися в усьому, навіть у найскладнішому. А людина, яка досягне цього, зможе з упевненістю сказати про себе: «Я виховав себе сам».
Однажды я очень поздно встал. И стал делать уроки (так кат учусь во вторую смену). Потом стал собираться в школу, и как на зло я забыл дома тетрадь и пришлось возвращаться домой. Пл дороге в школу я встретил друга и мы решили купить мороженного, но в магазине был перерыв и мы решили подождать. Наконец магазин открыли и мы купили мороженного. Мы ели его очень долго и потеряли счет времени. Тогда мы очень быстро дошли мороженное и побежали в школу, мы опоздали на 10 минут. И с тех пор я не опаздываю на уроки, а ем мороженное и гуляю с друзьями только после школы, ведь не зря есть пословица :Делу время, потехе час!
Однажды пошёл я с Пушком(собакой) в лес на охоту.Идём,идём с ним и видим два кабана пасутся на поляне,ну и подумал я неплохо бы было их поймать.Присели мы с Пушком за кустами и сидим непонятно чего ждём.Вдруг Пушок как кинеться на кабанов и я за ним.Кабаны как увидели нас так сразу на утек,мы только за одним уследили да и побежали за ним.Бежали очень долго,и только потом я понял что кабан бежит в гущи леса.Становилось всё темнее,и темнее,кабан только и успел мелькнуть как тут же запрыгнул в нору и остался там.Ждали ждали его и в итоге заблудились,но так думал я.Пушок была собака охотничья и сразу нашла дорогу домой.Когда я вернулся домой я рассказал отцу о моей находке,я даже запомнил место где была его нора.Утром мы с отцом и его друзьями охотниками пошли по нашему с Пушком маршруту,но в норе некого не оказалось.Видимо,кабан убежал отсюда почуяв опасность.Через год я собрался как всегда на охоту с Пушком увидел этого же кабана с маленькими детками.Оказалось это была кабаниха,и мне стало стыдно,потому что я хотел убить её,и оставить детёнышей без матери.
