Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів.
Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах».
Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько».
Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда».
Михайлик, на перший погляд, здається звичайною дитиною: він пасе конячину,збирає гриби, допомагає батькам по господарству.Але він зростає серед прекрасної природи. Михайлик - бешкетник і доброзичливий, добрий, чемний, кмітливий.
Михайлик був одягнений бідно "Губи в нього товсті, капшучисті", "обстриженого, накупаного і задягненого в нову сорочку і штанці"
Михайлик - це талановита дитина. Із задоволенням і успіхом учиться в школі. Він перечитав усі книжки, які були в хаті. В школі береться до написання п"єси.
Він справжній товариш. Найкращим другом є люба. Михайлик уміє дорожити цією дружбою, він ніколи не образить Люби, не дасть її скривдити. Він любить і поважає свою сім"ю. Саме мати навчила його любити природу. З любов"ю і теплотою згадує свого дідуся й бабусю.
Михайлик любить красу природи, батьків, школу. Він є хорошим прикладом для нас всіх
відповідь:
без верби і калини нема україни (за твором м. вороного "євшан-зілля") і. микола вороний — творець поетичних шедеврів. (м. вороний — неперевершений майстер слова, автор глибоко патріотичних творів. "навіть за умов тотальних царських заборон і переслідувань українського слова, — слушно зауважує г. вервес, — вороний непересічні речі, які й зараз можемо сміливо віднести до його кращих надбань".) ii. святі почуття людини, оспівані у поемі "євшан-зілля". 1. наскрізна ідея твору. (через увесь твір проходить ідея любові до рідного народу, до своєї батьківщини, до місця, де ти пустив своє коріння. і горе тій людині, яка відцуралася свого народу і, потрапивши у чужу землю, забула рідне слово, материнську пісню, батьківські заповіти.) 2. образ ханського сина. (ні пісня колискова, ні розповідь про нещасного батька не розбудили в хлопцеві мрій про вільне життя. і лише ароматне зілля є йому згадати рідний степ, милу сторону, своїх батьків. він ніби прокидається від довгого сну, він розуміє: краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати! ) iii. актуальність поеми. (в образі ханського сина м. вороний зобразив тих українців, які забули, "чиїх батьків ми діти", тих, які мовчать і не мають сили вибороти крашу долю своїм нащадкам, тих, які шанують чужі звичаї і рідний край. закінчуючи поему, м. вороний ставить риторичне питання: де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, — шлях у край свій