"Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!"
Господарська дамочка - не дарма у неї самої спідниця до колін і в чоловіка і дітей теж голі лікті і коліна з одежинок випирають - усе донашивается до межі, до останнього, поки налазить. Скандальна, не дає себе в образу - не дарма вибила в конфлікті свекровке очей ручкою від мітли і домоглася поділу хати на два житла - для старих Кайдашів і для себе з Карпо. Досить зла - початку відразу ж жерти лагідну і нерозділене Мелашку, якої і так діставалося від свекрухи, замість того, щоб, згадавши свої пригоди на зорі сімейного життя ти і підтримати її. Різка - коли не вдався приготований нею обід у відповідь на глузування розлютилась і помчала до батьків, замість щоб визнати невдачу. Гостра на язик - не спускає Карпо, коли він заходить до неї ще до сватання, щоб покликати на танці.
Вибач, четверте не знаю