Тема для твору з української літератури: "прагнення піднестися над , нехтуючи родовими традиціями, народною етикою та мораллю, у творі і. карпенка-карого "мартин боруля" і в наш час." будь ласка, не копіюйте з інтернету, бо так і я зможу.
Iз давнiх-давен уславилась земля украïнська пiснями, якi передавалися вiд поколiння до поколiння, вiд матерi до дiтей бережно, як найцiннiшi релiквiï. Пiснi розкривали духовний свiт народу, його прагнення i сподiвання, горе i радощi, давали сили в трудi i боротьбi за визволення. "Украïнська народна пiсня, Ї писав М. Стельмах, Ї увiбравши в себе i грозовий, i барвiнковий ласкавий свiт, iсторiю i побут, болючi роздуми i найнiжнiшi почуття, воiстину генiально поєднала пристрасне й емоцiйне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу..."
Доля украïнськоï пiснi сумна i велична. Незважаючи на перешкоди i лихолiття, вона вистояла i продовжує чарувати красою новi поколiння. Кожна пiсня, мов iскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збiрки "Найкращi пiснi Украïни" Михайло Шевченко: "Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовностi Ї має дух!" Народна пiсня Ї це насамперед iсторiя Украïни та невмирущiсть душi народноï, це свiт життя i боротьби, надiй i сподiвань, якi не покидають людину i в найтяжчi часи.
Минають столiття, змiнюються суспiльнi устроï, потрясають свiт вiйни i голодомори, на змiну одним поколiнням приходять iншi зi своïми смаками й уподобаннями. А народна пiсня залишається, даруючи свою красу та неповторнiсть.
Історія може бути жорсткою і несправедливою до діячів певної доби, але рано чи пізно вона розставить відповідні об’єктивні акценти. Наступник Олега на київському столі князь Ігор не став героєм в епічній традиції, народна уява не нагородила його надприродними здібностями, а літописець у «Повісті временних літ», хоч і називає Ігоря хоробрим і мудрим, але засуджує його жорстокість і ставиться до нього не дуже прихильно. Тавро осуду на образі князя залишається. І це тоді, коли Ігор очолював колосальну політичну систему, що складалася з двадцяти князівств, правителі яких не належали до роду Рюриковичів. Тож зрозуміло, що йому було нелегко знайти з ними спільну мову. Ігор підписав вигідну угоду з Візантією, відзначався толерантністю у справах релігійних (за його князювання мирно співіснували язичники і християни), ставлення князя до жінки може бути прикладом і для сучасників. Але чому ж у народній творчості Ігор — князь без воєнної удачі, що є найгіршим вироком для воїна? Спробуймо з’ясувати відповіді на ці питання, бо в них відчуваються перегуки з нашим часом.Ігор став великим київським князем після смерті Олега у 913 році (як пише Іпатіївський список «Повісті временних літ»). Щодо його походження, то «Повість» під роком 879 роком згадує, що Рюрик перед смертю передав княжіння Олегові. Літопис не говорить, коли народився Ігор, але вказує, що 903 року він одружився з Ольгою, а у 942 р. (тобто у досить літньому віці) у них народився син Святослав. Ці дати викликають роздуми... Михайло Грушевський у «Історії України-Руси» припускає, що Ігор міг стати великим київським князем значно пізніше, а між Олегом та Ігорем, можливо, правив іще якийсь князь, ім’я якого історія не зберегла. У 948-953 рр. Ігоря в живих вже не було, бо Константин Порфирородний у своєму трактаті «Про управління державою» пише про ці часи як про епоху Ольги і Святослава, сина Ігоря.За літописом, правив Ігор до 945 року, себто приблизно 33 роки. Після смерті Олега підкорені ним племена, зокрема древляни, уличі, відмовлялися коритися Києву і новому князеві. Перед Ігорем постала необхідність придушити ці тенденції, аби не допустити розпаду Русі. 914 року Ігор вирушив у похід на древлян.
поколiння до поколiння, вiд матерi до дiтей бережно, як найцiннiшi релiквiï.
Пiснi розкривали духовний свiт народу, його прагнення i сподiвання, горе i
радощi, давали сили в трудi i боротьбi за визволення.
"Украïнська народна пiсня,
Ї писав М. Стельмах,
Ї увiбравши в себе i грозовий, i барвiнковий ласкавий свiт, iсторiю i побут,
болючi роздуми i найнiжнiшi почуття, воiстину генiально поєднала пристрасне й
емоцiйне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу..."
Доля украïнськоï пiснi сумна i велична. Незважаючи на перешкоди i
лихолiття, вона вистояла i продовжує чарувати красою новi поколiння. Кожна пiсня,
мов iскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав
укладач збiрки "Найкращi пiснi Украïни" Михайло Шевченко: "Вона має те
велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям
духовностi
Ї має дух!"
Народна пiсня
Ї це насамперед iсторiя Украïни та невмирущiсть душi народноï, це свiт
життя i боротьби, надiй i сподiвань, якi не покидають людину i в найтяжчi часи.
Минають столiття, змiнюються суспiльнi устроï, потрясають свiт вiйни i
голодомори, на змiну одним поколiнням приходять iншi зi своïми смаками й
уподобаннями. А народна пiсня залишається, даруючи свою красу та неповторнiсть.