Объяснение:
Кажуть, що світ порятує краса! А я вважаю, що його врятують любов і доброта. Добро — це єдина валюта, яка ніколи не знеціниться. До того ж, кількість добра тільки множиться, коли його роздаєш.
Людина, яка робить добрий вчинок, можна сказати, запускає естафету добра. Як правило, люди пам’ятають добрі вчинки і надалі теж роблять добрі справи. Тільки ось за добро не потрібно чекати подяки, адже тоді це не безкорисливий вчинок. Як сказав Омар Хайям: «Якщо ти за добро подяки чекаєш, ти не даруєш його — ти його продаєш». Щирість повинна бути в основі добрих вчинків, щире бажання до людині, зробити його більш щасливим. Добре серце — це серце, здатне поділитися своїм теплом і зрозуміти чужий біль, це серце, здатне співчувати і сорадоваться, а значить, бути живим і щирим.
Іван Карпенко-Карий — український письменник, драматург, актор, являється автором багатьох творів, одним із яких є — п'єса “Сто тисяч”. Навіть із самої назви, можна зрозуміти про що буде розповідатися.
Тому я хочу розповісти вам, про те що відбувалося у цьому творі, про головну думку яку автор намагався донести читачам і про те що, деяка частина людей на даний момент, гроші цінить більше ніж людське життя.
Головним героєм твору є Герасим Никидимович Калитка. Це дуже жадібний та скупий чоловік, якому гроші та земля важливіші за рідних. Одного дня коли його жінка попросила взяти коня, щоб з’їздити до церкви, він відмовив їй, і сказав щоб йшла пішки, тому що кінь працює 6 днів в тиждень, а сьогодні неділя, тож він повинен відпочивати, щоб в робочі дні приносив більший прибуток.
Одного разу до Калитки прийшов невідомий йому чоловік, який запропонував сто тисяч фальшивих грошей за п’ять справжніх. Звісно Герасим погодився на цю пропозицію. Никидимович робив все як говорив єврей, навіть йому прийшлося обманювати свого сина заради грошей. Він настільки жадібний, що затянув у цю аферу навіть свого кума — Савку. Єврей його обманув, він дав йому не просто фальшиві гроші, а звичайнісінькі папірці. Після цього Калитка обанкротився і вирішив покінчити з життям. Він взяв мотузку та пішов у ліс. Але спроба повіситись, виявилася невдалою, тому, що одному чоловікові удалося цьому запобігти. Після цього він ще й зрадів, тому, що помилкова віддав єврею не п’ять тисяч, а три. Але не дивлячись на це, невідомий все рівно вийшов у плюс.
Але не дивлячись на те, що Герасим хотів проміняти гроші на своє життя, я позитивно ставлюся до цього твору, тому, що ця п'єса є трагікомедією, яка поєднує в собі трагічну подію з життя головного персонажу та висміювання його глядачами. Ця трагікомедія є повчальною, тому не слід сприймати це близько до душі, а просто не бути як Калитка та не повторювати його помилок.
Тому, якщо ви не хочете закінчити, як Калитка, то слід розуміти, що гроші це і є ті самі звичайнісінькі папірці, за які не можна купити справжнє щастя.
Можна зробити висновок, що Герасимові гроші та земля важливіші не просто за своїх рідних та близьких, а навіть за своє життя. Отже, автор ніби висміює, а проте серйозно попереджає нас про небезпеку брудних грошей, які калічать душі людей, іноді змушують покінчувати з життям, спотворюючи моральні основи, від яких залежить здоров’я нації.
Источник: Твір на тему Сто тисяч Карпенко-Карий
ответ:
в одній спідниці, простоволоса, виглядала страшно. очі налилися кров’ю з лютості та розпуки. в руках держала сокиру». (палажка, мати павлуся.)
«їх стіжкуваті шапки і догори вовною обернені кожухи надавали їм такого страшного вигляду, що, дивлячись на них, кров замерзала в жилах». (татари, що напали на спасівку.)
«…був кремезний козак літ тридцяти. одягнений у широчезні, як море, червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. на ногах добрі шкапові чоботи. сорочка була подерта і замащена… жилаві руки з п’ястуками, мов довбеньки. …згинав залізні штаби, а коня підіймав поперед себе, мов барана». (семен непорадний, сторожовий козак.)
«йому було вісімдесят літ зроду; та хоч було спочити старим костям у якому зимовику, він не давався старості і волочився з козаками, граючи на бандурі та розвеселяючи їх грою і співом. …стріляв з рушниці так, що птиці під час льоту не промахнув. до того, він знав, як лічити рани зіллям…» (січовий дід панас.)
«розплющив очі і побачив над собою високого чоловіка з люлькою в зубах. чоловік був одягнений у подерту, брудну одежу і мав на голові татарську шапку. на ногах у нього були постоли, обв’язані мотузками. лице чорне, пожовкле та розкуйовджена чорна борода. …уся його зброя — довгий ніж за поясом». (потурнак — харциз карий.)
«був веселий, і за це його всі полюбили. девлет-гірей наказав видати йому гарну одежу, і тепер годі було впізнати того обідраного невільника, кінського пастуха». (павлусь.)