Автор невідомий
Назва «Чи не той то хміль»:
Жанр: історична пісня.
Рік написання/видання приблизно 1649
Літературний рід: ліро-епочний твір
Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.
Объяснение:
Образ Павлуся в романі Андрія Чайковського “За сестрою” – це вичерпне втілення героїзму. Павлусь – це мужній лицар, якому до снаги всі випробування.
Хто такий Павлусь? Це 15-ти річний хлопчина, який є яскравим представником роду Судаків.
До ключових рис характеру Павлуся можна віднести:
Найвищі морально-вольові якості: витримка, мужність, готовність до cамопожертви, ненависть до зрадників, справедливий патріотизм; Кмітливість, спритність та не аби який розум: він вміло володіє зброєю та вміє своєчасно застосовувати отримані знання на практиці; Чуттєві риси справжньої людини: вірність, винахідливість, любов до природи та сім’ї, справедливість, вміння орієнтуватися в складних життєвих ситуаціях.
аж страх згадати, батьку тарасе, з якими муками твоє тіло щирі українці виривали колись із клятої московщини. і чим ближче підходить 22 травня, тим більша розпука охоплює моє серце. тож у передчутті цієї чорної дати я вирішив написати тобі тривожного листа, батьку.
наші люде довго мовчали в ярмі, доки, натхненні твоїми полум’яними словами, повстали в києві на майдані, а ниньки, гай-гай, батьку, воюють із клятими москалями на донбасі.
але не те мені болить, батьку, бо наші люде завжди з кимсь воюють, як не з воріженьками, то між собою, а те, що всі оції вражії люде залишилися у своїх теплих кубельцях, сиріч при довжностях, і продовжують капостити люду нашому вкраїнському.
я міг би назвати довгий список цих поганців, які служили вчорашнім кровопивцям та і ниньки продовжують цюю нікчемную справу. мені здається, що наші верховоди, яких ми усім майданом упустили в кабінети на славних печерських пагорбах, байдужі до того, що відбувається в нашій неньці україні. візьмімо хоча б ректора поважного університету, який носить твоє ім’я, батьку, пана губернського. та його ж садили в це крісло з погодження високих московських владців ще за попереднього президента-шапкокрада! але він досі сидить там і кліпає невинними очицями, ніби нічого й не трапилося. і таких, як він, вистачає у високих кріслах в усій, даруй за канцеляризм, батьку, гуманітарній сфері, що її очолює щирий патріот нашої неньки славик кириленко.
а ще більше туману напущено премією твого імені, батьку, що її мали б нагороджувати кращих піїтів, богомазів і музик землі нашої, але таким, що після цього всі довго плюються та згадують нечистого, не проти неділі й свята будь сказано. от як і цього року… та щоб ти не вважав мене брехуном і злісним наклепником, я цитуватиму, батьку, поважну газету вкраїнських бардів «літературна україна», що впала в істерику після визначення цьогорічних лауреатів твого імені.
обдурені й обурені барди землі вкраїнської в цій самій газеті розкопали таке, що соромно тобі навіть зізнатися, але мушу. ось послухай, що вони пишуть: «чому у фінал вийшов мирослав лазарук з чернівців, який є ще й директором музею в. івасюка і вважається письменником регіонального, а не всеукраїнського рівні? як стверджують знавці, далися взнаки підводні течії: сестра володимира івасюка оксана івасюк завдяки своєму чоловікові домовилася з місцевою міськрадою про фінансування видання василя герасим’юка. і той член комітету віддячив за це, провівши лазарука у фінал шевченківської премії. то як це називається? чи не підкуп члена шевкому? ».
не втомлюватиму тебе, любий батьку, безліччю різних подробиць, а вкотре засмучу. бо глузують з тебе члени того комітету, ще й беруть на кпини. не встигло цього року відбутися таємне голосування тих комітетників, як вітчизняні медіа, з посиланням на газету «день» та національне радіо, оприлюднили інформацію, що лауреатом шевченківської премії 2015 року став юрій щербак. та коли вельмишановного пана щербака почали всі вітати, він люто кляв тих вітальників і спересердя кидав слухавку. на сайті ж самого комітету спершу написали, що назвуть лауреатів після підпису указу президентом, і лише через добу після появи тієї брехливої новини виправилися, назвавши-таки щойно проголошених лавреатів.
92-річний член комітету олександр сизоненко за станом здоров’я не зміг приїхати на таємне голосування і подав у комітет записку про врахування його голосу на користь пана даниленка. згодом з’ясувалося, що голова комітету навіть не зачитав його листа.
перед остаточним голосуванням у колі вкраїнських піїтів, батьку тарасе, усі були певні, що лауреатом премії стане володимир даниленко. за всіма рейтингами і з відривом він випереджав юрія щербака. а юрій буряк взагалі не вважався серйозним претендентом на твою, батьку, премію. хоча пан щербак насправді таки був поважним претендентом. старався і його видавець. перед таємним голосуванням пан слабошпицький кинув у бій усю свою важку артилерію. не повіриш, батьку, але цей добродій зробив у будинку звукозапису такий помпезний вечір на підтримку колишнього дипломата щербака, що всі вже аплодували йому як майбутньому лауреату твого імені.
на сьому, здається, все. бувай, батьку тарасе, даруй, що потурбував тебе своїм, може, й набридливим листом напередодні твого перепоховання. бо коли ж не згадати тебе, як не в ці дні?