Давалося б – що такого важливого в шматочку тканини? Але рушник з давніх-давен в Україні мав велике значення. Він був частиною традиційних обрядів на свята, важливим елементом весіль, похорон, хрещення дитини. А також, звичайно, частиною декору.Залежно від тканини можна було визначити заможність родини. Кількість рушників у посагу нареченої говорила про її вправність, адже вона сама мала їх зшити та розшити візерунками. Бувало, що молода мала безліч рушників, але вони були розшиті незграбно та невправно. А інша мала декілька, але дуже красивих – такий талант вишивання дуже цінився.В рушники для певних подій вкладалися певні емоції. Вишиваючи заздалегідь рушник до хрещення дитини, мама молилася, аби рушник вийшов красивим – як майбутнє її дитя. До обряду поховання на рушниках вишивалися певні символи, які б могли до заспокоїтися душі померлого. Для хлібного рушника, в який клали охолонути тільки-но спечений хліб, обирали найкращу тканину та нитки – адже «хліб усьому голова». Хліб - найважливіша страва на столі, тому й рушник мав бути бездоганним.Для різних свят українські жінки ткали спеціальні рушники – кольори, візерунки, довжина підбиралася залежно від значення свята. Найважливіші рушники готувалися на Різдво та Великдень.Рушники завжди були на покутті – прикрашали стіни біля ікон. Чим більше рушників на стінах – тим краща доля у сім’ї. Господині ретельно слідкували за чистотою цих елементів декору. Також рушники часто прикрашали столи, рушниками накривали подушки на ліжках.Про важливе значення рушника в український культурі говорить велика кількість пісень, приказок, прислів’їв, казок, співомовок про нього. Рушник для українців – символ дому, добробуту та душевної чистоти.
Михайло Старицький написав цілу низку серію історико-пригодницьких романів: трилогію «Богдан Хмельницький», дилогію про Івана Мазепу, а також романи «Разбойник Кармелюк» і «Останні орли». Захоплюючий сюжет та його стрімкий розвиток, багатий фабульний арсенал, романтична любовна лінія - все це характеризує Старицького-прозаїка як справжнього майстра історико-пригодницького роману, що розбудував цей жанр в українській літературі. В світовій літературі родоначальником історико-пригодницького роману вважають Дюма-батька. Відомий його вислів про історію, що він називав "тільки цвяхом, на який він вішає картини - свої романи". Щодо попередників М. Старицького у жанрі, експерти знаходять явні паралелі в трилогії М. Старицького «Богдан Хмельницький» з романом Г. Сенкевича «Вогнем і мечем». Є спільні риси у романів Старицького з творами В. Скотта. Щодо романтичного образу Мазепи в дилогії, то для художньої літератури цей персонаж не новий. Про Мазепу писали романтики Дефо, Вольтер, Гюґо, Словацький, Байрон, Рилєєв та інші.
